В українській
історії є чимало людей, які опинилися в центрі бурхливого політичного життя
завдяки потрясінням воєнного часу. Це, зокрема, стосується і Тараса Боровця.
Навколо цієї постаті нині точиться багато дискусій.
Довгий час
основним джерелом для розуміння подій, пов'язаних із життям Т.Боровця, були
його мемуари, що вийшли після Другої світової війни на Заході: «Кредо
революції» (Париж, 1946), «Збройна боротьба України (1917-1950)» та «Армія без
держави», яка була видана у 1981 році в Канаді й запропонована Вінніпезьким
інститутом дослідників Волині для публікації в Україні — на жаль, у значно
скороченому вигляді. Остання робота побачила світ у Львові в 1993 році. Деяким
доповненням до праць самого Боровця е спогади іншого учасника цих подій —
О.В.Шуляка «В ім'я правди» (Роттердам, 1947). Проте як і багатьом мемуарам, цим
роботам притаманні серйозні недоліки, зокрема, відсутність джерельної бази, що
не дає змоги названим вище працям мати документальний характер. Деяким
доповненням до згаданих робіт є праці західних дослідників - Володимира Косика
та Ярослава Гайваса.
Розділ І
Зародження
та становлення „Поліської Січі” Тараса
Бульби-Боровця.
Тарас (за
деякими даними — Максим) Дмитрович Боровець народився 9 березня 1908 року в
селі Бистрині Костопільського району на Рівненщині. Сім'я була багатодітною
(дев'ятеро дітей) та малоземельною. У дитинстві за схожий на картоплину ніс,
старші діти прозвали Тараса „Бульбою”. „За цю зневагу, — писав перегодом
Боровець у книжці „Армія без держави”, - я дуже гнівався і суворо відбивався.
Коли ж у школі прочитав гоголівського „Тараса Бульбу”, то почав своїм ім'ям
гордитися”. Не маючи змоги навчатися у школі Тарас Боровець наполегливо
займався самоосвітою, багато читав, цікавився політикою [6].
Вирішальну роль
у його залученні до політики відіграв сотник Василь Раєвський, який у 1932 році
познайомив Боровця з полковником колишньої армії УНР Іваном Литвиненком.
Після поразки
визвольних змагань уряд УНР розпорошився по різних країнах світу, головним
центрами діяльності стали Париж та Прага. Військові у 1926 році сформували штаб
військового міністра, що складався з трьох відділів. Полковник Литвиненко
входив до другого відділу, його завданням було підтримувати нелегальні зв’язки
з Україною, організовувати невеликі таємні осередки, які мали б у
відповідальний час включитися у
повстанську боротьбу.
Познайомившись з
Боровцем, полковник Литвиненко розгледів у ньому організаторські здібності й
залучив до виконання своїх завдань. Саме за його дорученням Тарас кілька разів
нелегально переходив кордон СРСР. У той же час, за порадою полковника
Литвиненко та сотника Раєвського, майбутній отаман засновує невелику підпільну
організацію під назвою „Українське Національне Відродження”, яку і сам очолив.
У червні 1934 року українські націоналісти вбили польського міністра внутрішніх
справ Броніслава Перацького. Прокотилася хвиля арештів. Захопила вона і Тараса
Боровця. Крім зв’язків з ОУН, йому на суді було інкриміновано і написання
книжки анти польського спрямування „Пан депутат у Соймі”, у якій було висміяно
польську парламентську „демократичну” систему. За зразкову поведінку Боровця
було звільнено достроково навесні 1935 року. З осені 1935-го до зими 1937-го
він займався організацією роботи кам’яного кар’єру в с. Корпилівці. Узимку 1937
року йому було заборонено проживати у прикордонній зоні й наказано переїхати
углиб Польщі. Боровець переїздить до Варшави.
Деякий час Тарас
Боровець працює у Варшаві в допомоговому комітеті. В його функції як секретаря
входило влаштування біженців, їхнє працевлаштування. На чолі організації стояв
Юрій Липа. Проте через напружені стосунки з керівництвом він залишає
допомоговий комітет і переїздить до Кракова. За іншими джерелами, його як
секретаря допомогового комітету „викинули” саме уенерівські діячі.
У листопаді 1939
року в м. Холмі на нараді уенерівського керівництва, де її учасники дійшли
згоди про повернення Тараса Боровця на
Україну. Його завданням було у підпіллі, найкраще на Поліссі, заснувати свою
базу.
1 серпня 1940
року він разом з Валентиною Кульчинською, дочкою отця Євгена Кульчинського з
Дермані — відомого діяча визвольних змагань 1917-1920 років, з допомогою
полковника Литвиненка переходить кордон між Німеччиною і Радянським Союзом. За
кілька днів блукань лісами й болотами Тарас Боровець таємно добирається до хати
жителя хутора Погулянки, що біля містечка Степань, Кудрі Григорія Михайловича.
До кінця вересня він нелегально залишався у нього. Кудря залучив до виконання
доручень Боровця своїх знайомих і родичів. Розпуск КПЗУ та ряду інших
політичних партій та організацій, що діяли на території західної України, дав
„козирну карту” Боровцю та його людям [3].
З перших днів війни,
змінивши своє псевдо з „Байди” на „отаман Тарас Бульба”, Боровець починає
активну діяльність. У кінці червня 1941 року Тарас Боровець видає „Оперативний
наказ № 1”, в якому було сказано: „...створити невеликі повстанські загони і
розпочати диверсійні акти в тилах Червоної Армії з завданням: 1) висаджувати у повітря
мости і лінії зв'язку; 2) нищити
транспортні засоби; 3) збирати докладну інформацію про оборонні спорудження
більшовиків і негайно пересилати мені або безпосередньо передавати на фронт
німецьким частинам; 4) не допускати мобілізації українців до Червоної Армії...
5) здійснювати диверсійні напади на більшовиків... Всюди захоплювати владу, творити
міліцію, вивішувати жовто-блакитні прапори, організовувати урочисту зустріч
німецьким військам”. Майбутнє України в той час він уявляв виключно в союзі з Німеччиною [5].
У наступні тижні
та місяці німецької окупації України він займає до нового визволителя таке ж
саме негативне ставлення, як і до попереднього окупанта - Червоної армії. Але
Наказ №1, як і всі подальші дії вказують на зовсім іншу позицію, а саме - на
прагнення будь-якими засобами зберегти лояльність німецької окупаційної влади.
Головними представниками українського народу у стосунках з Німеччиною виступала
ОУН, тому що ОУН була чисельною, добре організованою, дієвою організацією, а
головне - близькою за ідеологічними настановами [5].
На початку липня
1941 року за заслуги в боротьбі з радянською владою його призначають
комендантом української поліції Сарненського району. Майже одразу після цього
Тарас Боровець звертається до штабу 213 німецької дивізії з проханням дозволити
сформувати збройний загін у кількості тисяча чоловік. 8 серпня 1941 року він
отримує дозвіл. Свій військовий загін Боровець назвав „Поліська Січ”. Після
приходу радянських військ в Західну Україну частина поліського козацтва, в основному
мешканці Волині, розійшлася по домівках, а вихідці з Галичини — частково
емігрували, решта ж стала на шлях терористичної діяльності проти радянської
влади.
Існує також
велика розбіжність поглядів щодо часу створення військового формування
Бульби-Боровця. Дослідники Петро Мірчук та Микола Лебедь дотримуються думки про
те, що УПА „Поліська Січ” була створена з приходом нацистів на Україну. О.
Штуль-Жданович (Шуляк) подає у своїй роботі зовсім іншу дату: „… восени 1940
року Тарас Боровець закладає Поліську Січ як основу майбутньої повстанчої
армії”. Офіційний бюлетень ОУН мельниківської течії - „Сурма” за червень 1942
року, називає Бульбу-Боровця головнокомандуючим первісної УПА.
Отже, щодо часу
виникнення „Поліської Січі” маємо три погляди:
1) „Поліська
Січ” була організована ще у 1940 році;
2) перед
радянсько-німецькою війною;
3)після приходу
в Україну німецьких військ [3].
Сам Тарас
Боровець писав так: „Від 22 червня 1941
року автоматично перестало існувати Українське Національне Відродження, а на
його місці зародилася Українська Повстанська Армія”. [ 1
].
Складовою
частиною задуму створення УПА „Поліська Січ” мав стати і виданий оперативний
Наказ №2: „Згідно з наказом німецького військового командування в Сарнах… я
приймаю командування українськими повстанськими загонами і організовую
самооборону від більшовицьких регулярних та партизанських частин”.
З початку
діяльності Бульба
боровся проти решток Червоної армії, які діяли на Поліссі. Проте воювати з
регулярними частинами було нелегким завданням. Тому в середині липня отаман
від’їжджає до Львова на переговори з ОУН(Б) про співробітництво. Але переговори
були безрезультатними.
5 серпня 1941
року між командиром Поліської Січі та представниками ОУН(М) було укладено
угоду, що охоплювала ділянку військової співпраці. Одразу після переговорів 10
молодих старшин і підстарший, членів ОУН(М), поїхали з Боровцем на лісовий
фронт.
Прибувши в
розташування, Бульба-Боровець вів далі підготовку наступу на Олевськ, де були
розташовані залишки Червоної армії. У цей час було завершено структурне
оформлення Поліської Січі. В основу її було покладено територіально-адміністративний
поділ Радянського Союзу: „1. Головна команда. 2. Дві — чотири області
становлять Окружну Січ за територіальною назвою — „Поліська Січ”, „Волинська
Січ”, „Полтавська Січ”. 3. Область — обласна бригада — за назвою області. 4.
Район — районовий полк — за назвою даного району. 5. Село — сільська сотня — за
назвою села. 6. З двох-трьох-п'яти сіл складався курінь-батальйон — за назвою
району з черговим числом. 7. Неповна сотня — відділ — за назвою населеного
пункту або іншою назвою” [3].
За сприяння
полковника Смородського було розроблено першу політичну концепцію „Поліської
Січі” - УПА: „За що бореться УПА”. У цьому документі наведено ряд положень, що
пізніше знайшли своє втілення у програмі ІІІ Надзвичайного Великого Збору
ОУН(Б): „УПА бореться за дійсну , а не фіктивну свободу думки, слова, віри,
чину кожного громадянина української держави, без різниці його національності,
статі, походження і політичних релігійних переконань. УПА визнає законною і
правильною націоналізацію більшості ресурсів країни державою... УПА бореться за
якнайскоріше уконстатування в українській державі: 1) державної власності; 2)
комунальної власності; 3) кооперативної власності; 4) приватної власності.
Кожна форма володіння мусить біти рівноправна перед законом”
[5].
Наприкінці
серпня Поліська Січ оволоділа Олевськом. Туди через деякий час було перенесено
штаб. Величезна територія Слуцьк - Гомель - Житомир, опинилася під контролем
Боровця і його формування. Німецькі війська обминули цю територію, а цивільна
адміністрація ще не встигла взяти її під свій контроль. Тут на короткий час
утворилася „Поліська республіка” зі своїми законами, військом, керівниками.
Ведучи переговори 9 листопада 1941 року у Рівному з генералом Кіцінгером, він
ставить вимогу визнати Поліську Січ як українську військову частину. Крім
цього, він запропонував організувати охорону Полісся і очищення лісів
Чернігівщини від більшовицьких партизанів. Усі його вимоги було відкинуто.
Коли у листопаді
війська СС зажадали допомоги бульбівців у розстрілі євреїв, побоюючись
репресій, Боровець вирішив прискорити саморозпуск свого військового формування,
що і було зроблено наприкінці місяця. Одним із останніх своїх наказів рада
старшин присвоїла Тарасу Боровцю-Бульбі звання генера-хорунжого. Формально
Поліська Січ була розпущена, але командир із групою близько 100 чоловік таємно
пішов до лісу між Костополем та Людвиполем, де заснував табір.
У березні 1942
року органи безпеки генерального Комісаріату Волині і Поділля почали репресії
проти українців і, в першу чергу, - проти членів Поліської Січі. Багато з них
було заарештовано і вбито. Гітлерівський терор призвів до того, що населення
головним своїм ворогом стало вважати німецького окупанта. З радянськими
партизанами передбачалась якщо не співпраця, то, принаймні, нейтралітет.
З наведеного
вище можна зробити наступні висновки:
·
Поліська Січ - УПА була заснована
Бульбою-Боровцем за підтримки гітлерівців у перші місяці радянсько-німецької
війни (липень-серпень);
·
Поліська Січ за своїм призначенням була
поліційною частиною, головним завданням якої стала боротьба проти решток частин
регулярної Червоної армії, радянського підпілля;
·
З початку діяльності до розпуску
формування німецька армія визнавалась як союзницька сила;
·
Головне у діяльності Боровця і його
військових формувань - підготовка збройних сил.
Після
того, як у 1942 році Боровець під тиском обставин приступив до формування
військової сили, перед ним постали питання політичного характеру: на кого
опертись у цій непростій ситуації? Внутрішня боротьба між- про- і анти
німецьким складом формування не давала змоги консолідуватись політичним силам,
українському населенню навколо Боровця. Це була фатальна помилка, як стану
зрозуміло пізніше [3].
Розділ ІІ
Зносини Тараса
Бульби-Боровця з ОУН (М) та ОУН (Б)
У 1941
році Бульба-Боровець досяг домовленостей з ОУН(М), хоча останні не
погоджувалися з політичною платформою керівництва УНР, але з тактичних питань,
особливо в галузі військової співпраці дійшли з отаманом певних домовленостей.
З прихильниками ОУН(Б) керівникам цієї організації не вдалося дійти згоди. Одна
з причин такого характеру взаємин з ОУН(Б) – відсутність дієвого керівництва,
яке б виявилося у змозі приймати відповідальні рішення і діяти відповідно до
розвитку подій. Адже після Акту проголошення української держави 30 червня 1941
року гітлерівці заарештували провідних
діячів бандерівської організації. Взагалі ж керівництво ОУН(Б) із самого
початку ставилося до такої співпраці негативно. „Непорозуміння полягало в тому,
що ми не підкорялося керівництву С. Бандери, і це зарахували проявом отаманії
та анархії з нашої сторони” – писав у своїх мемуарах Т. Боровець.
Ворожість між
УПА(Б-Б) і ОУН(Б) полягала в поглядах Бульби і Бандери. „Ви признаєте
фашистський принцип безумовної диктатури Вашої партії, а ми стоїмо на позиції
кровної і духовної єдності цілого народу на основі демократії, де всі мають
рівні права і обов'язки”, – зазначав Боровець.
- Ми утверджуємо багатогранність світогляду серед українського народу і не
бачимо необхідності ліквідовувати її штучними методами „єдності”, а вважаємо,
що єдино вірною буде та концепція, котра замість розпалювання внутрішніх міжусобиць
за владу, мобілізує всі сили народу для боротьби в першу чергу із зовнішніми
ворогами, підкоряє її не тій або іншій силі, партії, а пріоритету нації і
держави”. Водночас потрібно відмітити, що низові організаційні структури ОУН(Б)
і УПА(Б-Б) певний період співпрацювали.
Керівники ОУН(Б)
в першій половині 1942 року негативно ставились до партизанської боротьби. У
листівці „Боротьба партизанів і наше ставлення до неї” (червень 1942 р.) зазначалось:
"Ми ставимось до партизанки вороже і рішуче її поборюємо. Сталін і
Сікорський хотіли вбити одним пострілом двох зайців: знешкодити німців і з
німецькою допомогою розбити українців. Ми мусимо берегти наші сили... Наш шлях
– це не партизанська війна кількох сотень чи навіть тисяч, а народна революція
мільйонних мас України”.
Наприкінці
червня 1942 року Тарас Боровець звертається до ОУН(Б) та ОУН(М) з пропозицією
створення Української Революційної Ради, яка б складалася з представників усіх
українських організацій. Проте і ця пропозиція була відкинута. „Ви нашу
пропозицію відкинули, пояснюючи тим, що єдиним керівником українського народу
являєтесь ви (ОУН(Б), - писав Бульба-Боровець.
22 лютого 1943
року відбулася офіційна зустріч між політичними представниками ОУН(Б) та УПА(Б-Б). Переговори показали, що
керівництво ОУН(Б) змінило погляд на
партизанську боротьбу і вважає за необхідне її подальшу розбудову. Обидві
сторони домовилися продовжити переговори
9 квітня. Сторони дійшли висновку, що військові відділи перестають
існувати самостійно, а вся українська націоналістична партія буде виступати під
єдиною назвою – УПА. Через два тижні повинні були пройти наступні переговори.
22 травня на зустріч приїхали представники УПА(Б-Б) та ОУН(М). Делегація від
бандерівців не з’явилася. З цього часу контакти між обома організаціями,
направлені на згуртування усіх націоналістичних сил України, припинилися.
З червня ОУН(Б) почала вести роботу, направлену на
підпорядкування бульбівців різними методами, в тому числі і силою зброї. На
чолі стояв Роман Шухевич.
Щоб якось відмежуватись від дій УПА(Б), яка від травня
1943 року взяла для свого формування у Бульби назву, поліський ватажок 20 липня
видав наказ про перейменування свого підрозділу з УПА на УНРА (Українська
народно-революційна армія). Керівним органом новоствореної організації стала
Політична Рада. Можливо, саме ці події, пов’язані з реформуванням УПА (Б-Б),
стали приводом для відкритого збройного виступу з боку УПА(Б).
Пік військового протистояння УПА(Б) та УНРА припадає на
другу половину серпня 1943 року.
Але найбільш
відчутного удару бандерівці завдали військовим загонам Бульби-Боровця саме 18
серпня 1943 року. У цей день на хуторах біля села Хмелівка, що на
Костопільщині, отаман відвідував свою Людвипільську сотню. Остання складалась з
близьких отаману земляків. Вночі бульбівський підрозділ був оточений шістьма куренями
УПА(Б). Щоб не спричиняти братовбивства, Тарас Боровець дав наказ не чинити
опору, а розсіяно відступити. Бандерівці схопили понад 100 козаків УНРА, трьох
старшин і дружину Бульби – Ганну Йосипівну Опочинську. Одинадцять козаків поранено
і вбито п'ять командирів УНРА. Одного з полонених – Миколу Крука, бандерівці
відпустили. Через нього була передана пропозиція (фактично ультиматум) – „відновити
перервані переговори з командуванням УПА, щоб якось договоритись і ліквідувати
конфлікт, продовжити працю спільно”. Від Тараса Бульби-Боровця вимагали
беззастережного підпорядкування УНРА політичній лінії ОУН – бандерівської
течії, та наказам Головної команди УПА. Проте отаман відмовився, мотивуючи її такими
причинами: „Ви узурпуєте собі право на суверенну всеукраїнську державну владу,
до чого, як одне з багатьох політичних угрупувань, не маєте найменших підстав.
У своїй дипломатії Ви не придержуєтесь правил революційної етики. Одне
говорите, а друге робите, присвоюєте собі чужі гасла та концепції. Вся ваша
пропаганда зводиться до загальної брехні і не перебирає в найбрудніших засобах.
Свою державну владу Ви проголошуєте необдумано, коли і де попало. Ваша влада в
терені поводиться не як революційна влада, а як звичайна банда. Замість поборювати
анархію в країні, Ви її збільшуєте своїм ганебним поступуванням, яке зводиться
до варварського мордування безборонних жінок, національних меншин... Ви вже
сьогодні розпочали руйнуючу братовбивчу війну, бо не хочете боротися разом з
цілим українським трудовим народом за його визволення, а боретесь за владу над
ним... Замість триматись конспірації, щоб охороняти населення від ворожих
репресій, Ви зробили зі своєї підпільної сітки явну "владу" та ставите
цілі гарнізони партизанів у деяких районах... Ціла Ваша партизанська акція
проводиться не по лінії допомоги населенню, а навпаки. Замість скрито вести
мілітарну підготовку, зберігаючи свої сили на слушний час, ви сьогодні без
оправданої потреби мобілізуєте тисячі людей, щоб завтра або вперти їх під
німецькі кулемети та літаки, або кинути з обрізом під танки Червоної Армії... Замість
підготовки всіх трудящих України до боротьби з зовнішніми ворогами єдиним
революційним фронтом, Ви цей фронт розбиваєте. Замість включити український
народ до спільного революційного блоку всіх поневолених народів Європи та Азії,
Ви своїми революційними „подвигами” довели до того, що сьогодні за кордоном
ніхто не хоче з українцями говорити. Цілий культурний світ через Вас трактує
українців не як людей, що шляхом революції боряться за свою державу, а як звироднілих
варварів і звичайних бандитів”. Після такої відповіді бандерівське керівництво
ще жорстокіше продовжило боротьбу з УНРА. Дружину Боровця, яку воно захопило,
було завезено в Стидень і після двох тижнів тортур СБ ОУН(Б) її вбили.
Умовно перебіг
боротьби УПА(Б-Б)-УНРА й УПА(Б) можно розділити на три етапи:
І етап тривав з
часу заснування Поліської Січі до травня
1942 року; характеризувався прихованою ворожнечею між рухом Бульби і
Бандери.
ІІ етап –
червень 1942 – січень 1943 року – не признання верхівкою ОУН(Б) Тараса Боровця
і його формування; співпраця низових структур обох організацій;
ІІІ етап –
лютий-травень 1943 року – позиція ОУН(Б) у напрямі об’єднання усіх
націоналістичних сил України стає поступливішою; ведуться переговори про
об’єднання.
ІV етап –
червень-листопад 1943 року – військове протистояння; загони УПА(Б-Б)-УНРА в основній масі були підпорядковані ОУН(Б)-
УПА(Б).
Таким чином,
спроби Бульби-Боровця консолідувати усі українські політичні сили і створити єдиний
фронт боротьби закінчилися невдачею.
Масові
репресії німецьких окупантів, що почалися вже восени 1941 року, викликали бурю
народного гніву. Терор гітлерівців призвів до формування Бульбою УПА, що у
квітні 1942 року переходить до активної боротьби з нацистами.
У період
квітня - середини червня 1942 року дії УПА зводилися до підривів автомобілів та
різних установ німців, які продовжували ще далі посилювати терор. Найбільшою в
цій фазі стала „Шепетівська операція”, яку провели в ніч на 19 серпня 1942 року
об’єднані в одну оперативну групу кілька „летючих бригад” УПА на вузловій
станції Шепетівка. Внаслідок цієї операції було розвантажено і перевезено до
лісу близько чотири ешелони майна, а також звільнено два ешелони людей, яких
відправляли на примусові роботи до Німеччини. Таким чином, активна боротьба
тривала протягом чотирьох місяців.
Для того, щоб
розвідати настрої в УПА(Б-Б), її чисельність, майбутні наміри, наприкінці
жовтня 1942 року німецькі представники встановлюють зв'язок з Боровцем, а в
листопаді цього ж року відбулася зустріч. В цей час німецькі чиновники ще не
завжди виразно розрізняли рух ОУН бандерівської течії і рух Боровця. Так, у
донесенні з окупованих районів Сходу № 26 від 23 жовтня 1942 р. підкреслюється,
що „інша більш значна банда недавно локалізована в районі Сарн, керує нею
активіст Бандери — Боровець”. В іншому донесенні – начальника військ СС і
поліції півдні Росії – також визначалась приналежність Бульби-Боровця до
ОУН(Б): „… банду очолює українець Боровець, який називає себе Тарасом Бульбою.
Належить до 12 членів штабу партизанського руху”. Підстави до таких висновків
виникли на основі, по-перше, підтримки акту проголошення самостійної України
від 30.06.1941 року; по-друге, вимог звільнення з ув’язнення Бандери та його
прибічників.
На зустрічі
Боровця та шефа СД, що відбулася 23 листопада 1942 року в селі Моквин,
Березнівського району, відбулися переговори про подальшу політичну діяльність
УПА. Німецьке командування пропонувало Бульбі-Боровцю стати референтом по
боротьбі з партизанщиною. Отаман, у свою чергу, зажадав зміни політичного курсу
щодо України. Шеф СД Волині і Поділля Піц лише погодився звільнити членів Поліської
Січі, а справу української державності перенести на майбутнє. Бульба відповів
відмовою. На цьому переговори добігли кінця.
6 грудня 1942
року Бульба знову пише листа до Піца. На запитання, чи погоджується Боровець
стати референтом по боротьбі з партизанами, отаман знову відповів відмовою.
Причина відмови – негативне ставле6ння нацистів до питання української державності
і звільнення всіх українських політичних в’язнів. У лютому 1943 року контакти
відновилися. 2 лютого керівник УПА (Б-Б) зустрівся з Беєром. Останній знову
запропонував очолити антирадянську боротьбу на Поліссі, на що 15 березня 1943
року Боровець дає письмову відповідь: „Боротьба з московсько-більшовицькою
диверсією - це наша життєва конечність. Вона повинна розпочатись якнайскоріше.
Проте, необхідна співпраця. Однак ви самі бачите, офіційна співпраця неможлива.
До того ж, останні успіхи советської армії на фронті... примушують нас змінити
своє досьогочасне становище супроти Німеччини та перейти від нейтралітету до
чинної допомоги в боротьбі з большевизмом”.
Бульба
пропонував довести кількість членів УПА (Б-Б) до 40 тисяч чолові. Проте
пропозиції отамана були відкинуті. 24 квітні Піц знову пише листа до Боровця, в
якому знову пропонує залишити нелегальне становище і перейти до нього разом з
усіма партизанами. Шеф СД Волині та Поділля застерігав від контактів з
бандерівцями, котрі, на думку Піца, є ворогами Німеччини і Тараса Боровця.
Варто зазначити
той факт, що вже навесні 1943 року гітлерівці чітко розрізняли рух Бандери та
Боровця. У рапорті з окупованих територій Сходу № 46 за 19 березня зазначається
вперше і ще тільки в загальних рисах, що в „районі Сарн – Костополя з'явилась „банда”
приблизно тисяча чоловік під керівництвом Боровця і групи „бандитів” ОУН
Бандери в районі Кременця, на південь від Дубно, де вони робили атаки на
державне майно”.
Щоб протистояти
впливові бандерівців, що постійно зростав, і водночас підготуватись до боротьби
проти радянської влади, Боровець знову робить спробу порозумітися з нацистами.
15 листопада 1943 року він пише листа до уряду німецького рейху в Берліні. У
ньому він пропонує „визнати українську самостійну державу з законним урядом
УНР; звільнити з в'язниці українського революціонера Степана Бандеру і всіх
політичних в'язнів, зняти з усіх земель окупаційну адміністрацію, провести
підготовку української армії”. В разі задоволення цих вимог Бульба просив
провести консультації з Бандерою, Левицьким, Мельником та іншими українськими
політичними діячами.
Проте цей лист залишився без відповіді. В листопаді 1943
року Боровець вів переговори з німецькими представниками про передачу ними зброї
для боротьби проти більшовиків. Коли переговори, що розпочалися, набули
політичного характеру, їх перебрало на себе СД. 22 листопада переговори мали
відбутися у Варшаві, а на початку грудня – в Берліні, де Бульба-Боровець був
заарештований та відправлений до концентраційного табору Заксенхаузен, де вже
перебували Бандера та Мельник [3].
Розділ
ІІІ
УПА
(Б-Б) та радянські партизани.
На початку 1942 році радянський партизанський рух лише
зароджувався, тому курівники намагалися залучити Боровця на свій бік.
Наприкінці червня 1942 року в район Мозирських лісів був закинутий загін
особливого призначення. У складі загону перебував полковник Генерального штабу
Червоної армії Лукін, який проводив переговори з отаманом. Він пропонував, як
першочергове завдання, знищити Коха, але за таких умов подальше ведення
переговорів з німецькою стороною для Боровця було б закрите на завжди. Щоб
виграти час, Тарас Боровець заявив, що з цього дні – 16 вересня – вступає на
шлях боротьби з нацистами. Отаман запропонував радянським партизанам установити
нейтралітет.
1 березня 1943
року на мосту через річку Случ, що поблизу села Хотин тодішнього,
Людвипільського району, був обстріляний разом з іншими членами загону
особливого призначення радянський розвідник М.І.Кузнєцов. Ця подія стала
початком жорстокої боротьби між двома силами. Медведєв пояснював такий розвиток
подій тим, що гітлерівські керівники дали наказ Бульбі-Боровцю розпочати війну
з партизанами. Протилежну позицію займав Тарас Боровець. „Однак від половини
лютого 1943 року, – писав отаман, – наш домовлений нейтралітет із Лукіним був
остаточно по-більшовицькому, односторонньо зірваний. Це пояснювалося головно
тим, що вже в той час Червона Армія почала свій наступ під Сталінградом”.
У 1943 році
Хрущов підготував спеціальне послання, в якому роз'яснювалась офіційна тактика
радянського керівництва. У ньому наказувалось: „Не виступати збройно проти цих
загонів (УПА), якщо вони самі на вас не нападають, пам'ятаючи, що головний наш
ворог - фашистська Німеччина”. Після порушення нейтралітету формуваннями Бульби-Боровця,
радянські партизани посилили збір детальної інформації про діяльність УПА(Б-Б).
Розробляючи
плани подальшої діяльності загонів УПА(Б-Б), Тарас Боровець 5 жовтня 1943 року
видав наказ, в якому говорилось: „ Скрізь, де можливі сутички з переважаючими силами
червоних, бандерівських партизанських загонів, відділи УНРА розформовуються і
переходять у підпілля. Абсолютно ніде не організовувати опору регулярній
Червоній Армії в її поході на Захід. Стримати населення від всяких виступів
проти нового окупанта, щоб не викликати зайвих репресій і не нести несвоєчасних
і даремних жертв. Посилити діяльність органів УНРА у підпіллі з окремими
наказами та інструкціями. Для досягнення нашої цілі ми повинні сьогодні
триматися строгої конспірації і підпілля, щоб завтра знову вийти зі зброєю в
руках”.
Особливо
негативно позначився на розвиткові і діяльності бульбівського руху арешт її
керівника в листопаді 1943 року. Найгірше прийшлось загонам УНРА у лютому 1944
року, коли частини охорони тилу військ Українського фронту і органів НКВС
розпочали ряд операцій, спрямованих проти націоналістичних формувань. Після
вимушених боїв з частинами регулярних військ Радянської армії УНРА була
позбавлена єдиного керівного центру. Поступово діяльність бульбівських загонів
завмирає [3].
Розділ ІV
Завершальний етап війни
... Із зміною
політичної ситуації в Європі керівництво III Рейху в 1944 році змушене знову повернутись до
обговорення українського питання. Насамперед це було викликано розвитком подій
на радянсько-німецьких фронтах. Рейхсміністерство з окупованих територій Сходу
висловило свою думку з цього приводу в листі від 16 вересня 1944 р. до ОКВ. „Тоді,
як в Україні не існує ніякої цивільної німецької адміністрації, і, отже, не
існує жодної можливості ведення військових дій проти німецьких цивільних осіб, немає
жодного заперечення проти встановлення контакту з українськими національними
бандами для їх підтримки в боротьбі проти Росії”.
Частини вермахту
потребували людських резервів. Оскільки в Німеччині вони були фактично
вичерпані, то нацистські генерали
звернули увагу на представників радянського народу. Навесні 1944 року
було розпочато формування „18-ої
(Північної) російської частини”, керівником якої було обрано генерала А.
Власова. Останній говорив: „Німецька армія ніколи не була в змозі завоювати
Росію. Вона може бути побита лише росіянами”. Після цього Гіммлер погодився на
створення Комітету визволення народів Росії.
Керівництво
сходилося на тому, що для підтримки курсу необхідно було звільнити керівників
українських націоналістів. Першим звільнили Тараса Бульбу-Боровця. 25 вересня
1944 року – Степана Бандеру, а
17 жовтня – Андрія Мельника.
Тарас Боровець у
цей час був витіснений на другий план. Активною політичною діяльністю він не
займався, хоча підтримував тісні зв’язки з керівником УНК. За дорученням
нацистів отаман займався формуванням
бригади особливого призначення.
10 травня 1945
року дивізія склала зброю – так закінчилася Друга світова війна для Тараса
Боровця [3].
З 1945 року
перебував в еміграції і Канаді. Брав участь у видавництві журналу „ Меч і
воля”, створив Українську національну гвардію [4].
Висновки
Рух Тараса
Боровця був до певної міри своєрідним для того часу явищем. Діючи в період
існування тоталітарних режимів, він зробив спробу відійти від усталених
політичних норм. Не дивлячись на небезпеку постійного нападу зі сторони ворожих
бульбівцям сил, отаман у діяльності своїх формувань намагався дотримуватися
політичної, релігійної і національної терпимості. У військових підрозділах
співіснували: націоналісти і комуністи, монархісти і республіканці,
безпартійні, хоча особисто поліський ватажок не схилявся до жодної політичної
партії, групи чи організації.
Перебуваючи в
стані жорстокої конфронтації з радянською владою, українськими націоналістами бандерівської течії, періодами
– і з нацистами, перед Тарасом Боровцем поставали й інші завдання. Одне із них
– необхідність протиставити цим силам крім зброї, ще й відмінну політичну
програму. Однак, через те, що керівник Поліської Січі - УПА-УНРА не опирався реально
на інше світоглядне вчення, ним і було запропоновано лише загальні гасла:
"Своя державність, Збройна сила, Віра Христова". Ідеологічним
підґрунтям політичної програми мало служити християнське віровчення.
Проте занепад бульбівського руху, окрім
відсутності чіткої і привабливої для широких верств населення України
політичної програми, був закономірним і з ряду інших причин. Міна сповільненої
дії була закладена у фундамент формувань Тараса Боровця ще на самому початку їх
діяльності. Перші загони бульбівців – Поліська Січ, що виникли в липні-серпні 1941
року, були логічним продовженням і наслідком сталінської політики на
західноукраїнських землях у 1939-1941 роках. На першому етапі існування
військових загонів Тараса Боровця (липень-серпень 1941 року) до їх складу
входили люди, які з різних причин були вороже настроєними до Радянської влади.
Про це свідчить і націленість діяльності в той час "Поліської Січі" –
виключно антирадянська. Німецька окупаційна влада визнавалась бульбівцями як
союзницька сила. Але з осені 1941 року ситуація докорінно змінюється. Терор
нацистів проти українського народу, в тому числі і проти козаків формально демобілізованої
"Поліської Січі", привів до антигітлерівського опору населення. Це й
стало причиною створення УПА (Б-Б).
Діяльність бульбівських формувань на другому
етапі (з березня 1942 року) скерована проти гітлерівців. Проте весь попередній
досвід Тараса Боровця і його найближчого оточення не давали змоги відповідно
оцінити зміни і адекватно діяти. Не дивлячись на періоди конфронтації, яка
періодами носила досить гострі форми (особливо в першій половині 1943 року),
поліський ватажок і його прихильники не втрачали надій на допомогу німецького
вермахту у здійсненні своїх задумів. Пронацистська позиція керівництва УПА-УНРА
не тільки перешкоджала кількісному поповненню формувань, а й у кінцевому результаті
спричинила відтік тих членів, які, перебуваючи в їх рядах, прагнули воювати з
німецькими окупантами. Вони вливались у загони радянських партизан і в ряди
УПА(Б).
Результати
згубної політики цього поліського діяча сягали і майбутнього, адже Тарас
Боровець дискредитував саму кінцеву мету діяльності Поліської Січі -УПА-УНРА –
створення української самостійної суверенної соборної держави. Стосунки з німецькими
окупантами на протязі всього періоду Великої Вітчизняної війни давали підстави
зацікавленим колам ототожнювати ідею української державності з українським націоналістичним
рухом (складовою частиною якого був рух Бульби-Боровця) та їх
"господарями" – нацистами. Цей факт, акцентований післявоєнною
радянською пропагандою, зумовив до певної міри знецінення ідеї української
державності, збільшив недовіру східноукраїнського населення не тільки до
націоналістичного руху в Україні, але й до мешканців Західної України в цілому.
Надалі ці
негативні явища, пов'язані з діяльністю Тараса Боровця і його формувань, стали
одним із каталізаторів громадянської війни на західноукраїнських землях, її
відлуння доноситься і у наше сьогодення. Рух Бульби-Боровця, не дивлячись на
підтримку тисяч українців, особливо на початку діяльності УПА(Б-Б), не
перетворився на ту силу, яка б змогла привести до національного визволення.
Ставка, зроблена на гітлерівську Німеччину, а не на мудрість, витримку,
волелюбність власного народу відвернула в кінцевому підсумку від нього
українське суспільство і прирекла його рух на занепад, а самого Тараса
Бульбу-Боровця - на неславу й забуття.
Список літератури
1.
Бульба-Боровець Тарас. Армія без держави. // http://zustrich.quebec-ukraine.com/lib/bulba_table.htm.
2.
Бульба Тарас // Енциклопедія
сучасної України. Т.3. – К., 2004. – С. 586, 587. http://encyclopedia.kiev.ua/.
3.
Дзьобак В. Тарас
Боровець і „Поліська Січ”: До історії створення УПА // З архівів
ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. – 1994. - № 1. – С. 124-139; 1995. - № 1-2. – С. 39-59. (http://www.sbu.gov.ua/sbu/doccatalog/document?id=42832).
4.
Малий словник історії України /
Відповідальний редактор Валерій Смолій. —
К.: Либідь, 1997.
Немає коментарів:
Дописати коментар