Тема: Візантійська імперія в VІ-
ХV столітті.
Мета: сформувати уявлення про передумови зародження та загибелі
Візантійської імперії, її внутрішню та зовнішню політику; сприяти розвитку
навичок узагальнення, локалізації історичних фактів у просторі та часі, аналізу
причинно-наслідкових зв’язків; показати місце Візантії у становленні Руської
держави, висловлювати судження щодо взаємовпливу культур; розвивати навички
самостійно оперувати засвоєним матеріалом, відповідаючи на запитання вчителя;
сприяти розвитку естетичного виховання учнів на прикладах візантійського
мистецтва (архітектура, мозаїки, іконопис).
Тип уроку: урок засвоєння нових знань
(із застосуванням мультимедійних технологій)
Основні поняття: іконоборство,
імперія, «повстання Ніка».
Основні дати та події: • 330 р. - римський імператор
Костянтин переніс столицю імперії на місце колишньої грецької колонії Візантія;
• 395 р. - розподіл Римської імперії на
Західну та Східну;
• 476 р. - припинення існування Західної
Римської імперії;
• V-VI ст. - Велике переселення народів;
• 527-565 рр. - правління Юстиніана;
• 532 р. - повстання «Ніка»;
• 534 р. - створення Кодексу Юстиніана;
• 1204 р. - взяття Константинополя
хрестоносцями;
• 1453 р. - падіння Константинополя під
ударами Мехмеда II Завойовника.
Обладнання: Подаляк Н.Г. Історія середніх віків:
підручник для 7го кл.— К.: ; атлас, наочність.
Очікувані результати
Після цього уроку учні зможуть:
1)
називати час правління
Юстиніана, іконоборського руху, дату загибелі Візантійської імперії;
2)
визначати історичні
постаті( Юстиніан, Теодора);
3)
показувати на карті
територію Візантійської імперії за часів Юстиніана; пояснювати поняття:
іконоборство, імперія;
4)
описувати пам’ятки культури
Візантії, порівнювати їх з культурними надбаннями нашого народу;
5)
висловлювати судження щодо
взаємовпливу культур.
Проблемне питання:
Чим близька ти нам, далека
Візантіє?
Структура уроку
І. Організаційний момент.
ІІ. Актуалізація опорних знань учнів
ІІІ. Мотивація навчальної діяльності
учнів, оголошення теми, мети уроку
ІV. Вивчення нового матеріалу:
1) Народження Візантії.
2) Імперія Юстиніана.
3) Іконоборство.
4) Візантія в XII-XV ст.
5) Культура Візантії.
V. Узагальнення і систематизація набутих знань.
VІ. Підсумки уроку.
VІІ. Домашнє завдання.
Хід уроку
І. Організаційний момент.
Ø
Слайд 1. Заставка.
ІІ. Актуалізація опорних знань учнів.
Сьогодні на уроці ми познайомимося з
історією однієї з найбільших держав світу часів Середньовіччя. Вивчаючи курс
історії стародавнього світу ми вже згадували про цю імперію.
Розпочати наш урок я хочу легендою —
задачею для справжніх знавців історії,
відповідь на яку стане ключем до нашої сьогоднішньої
теми.
У безхмарному небі над берегами Босфору
кружляв орел зі змією в кігтях. Змія, звиваючись, намагалася вжалити ворога,
але орел каменем упав вниз і роздробив їй голову ударами сильного дзьоба.
Перемогу царя птахів зустріли радісними окриками посланці римського імператора,
які шукали місце для нової столиці величезної імперії. Битву орла зі змією вони
розтлумачили як знак небес і на місці старої грецької колонії було засновано
місто.
Отже, чотири невідомих: 1 — хто цей імператор,
що шукав місце для нової столиці? 2 — на місці якої грецької колонії ; 3 — яку
столицю; 4 — в якому році було засновано? (Слайд
з текстом питань)
ІІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів, оголошення
теми, мети уроку.
1.
Робота з датами
Ø
Слайд 1. Тема.
Західна імперія загинула під тиском
германських племен ще в V
ст. Східна ж прожила іще ціле тисячоліття,
сповнене страшних поразок і світлої слави, відголоски якої ми відчуваємо і нині.
Отже, тема сьогоднішнього уроку «Візантія.» (
запис на дошці).
Ø
Слайд 2. Мета уроку.
Ø Слайд 3. Проблемне завдання.
Ø Слайд 4. Дати.
ІV. Вивчення нового матеріалу
Сьогодні на уроці ми працюємо за
наступним планом:
1) Народження Візантії.
2) Імперія Юстиніана.
3) Іконоборство.
4) Візантія в XII-XV ст.
5) Культура Візантії.
1. Розповідь учителя.
1) Народження Візантії.
Понад тисячу років
Візантійська імперія була мостом, що поєднував Європу та Схід. Візантійська
цивілізація захистила себе від зовнішнього культурного впливу. Саме через
неспроможність до змін Східна імперія не змогла встояти під натиском ісламу.
Імперія досягла могутності за Юстиніана і припинила своє існування під натиском
турків. На землях Візантійської імперії утворилась Османська імперія.
Значення історії
Візантійської імперії для світової історії є величезним. “Золотим містком” між
стародавньою історією та новим часом називають її історики. Візантійці зберегли
у “темні століття ” раннього середньовіччя досягнення античної культури та,
поєднавши їх з ідеалами християнства, передали їх сусіднім народам.
Розглянемо періодизацію
історії Візантії
Період
|
Характеристика
|
I. 395 р. —
середина VII ст.
|
Виникнення Візантійської імперії і перетворення її на
велику багатонаціональну державу, що не мала тоді подібних
|
II. Друга половина VII — перша половина IX ст.
|
Погіршення становища Візантії через арабські завоювання
і напади слов’ян. Скорочення майже вдвічі території імперії
|
III. Друга половина IX — середина XI ст.
|
«Золотий час» Візантії. Доба відродження імперії за
правління Македонської династії
|
IV. Друга половина XI ст.— 1204 р.
|
Основну частину цього періоду займає правління династії
Комнінів (1081—1204 рр.), на яке припадає остання доба могутності
Візантійської імперії. 1204 р. хрестоносці захопили Константинополь й
утворили на місці імперії свої володіння
|
V. 1261—1453 рр.
|
Відновлення Візантії. За правління Палеологів,
останньої династії візантійських імператорів, через внутрішні чвари і
турецькі напади їхня держава поступово занепадала. Проте її культура досягла
вершини розквіту; тому цей час називали «палеологівським відродженням».
Завершився 1453 р. захопленням Константинополя турками і загибеллю
Візантійської імперії
|
На місці давньої грецької колонії Візантія
римський імператор Константин І Великий заснував 330 р. Константинополь — нову
столицю Римської імперії. За назвою Візантія і дали згодом історики назву
Східній Римській імперії. Проте самі візантійці називали себе ромеями
(римлянами), а свою державу ромейською — спадкоємицею традицій Римської
імперії.
Часом появи Східної
Римської імперії, або Візантії, вважають 395 р., коли імператор Феодосій
Великий переділив імперію між своїми синами. Під час варварських завоювань
хитрі константинопольські імператори зуміли врятувати свої володіння і
спрямувати варварів на землі Західної Римської імперії. Тоді, коли Західна
Європа лежала в руїнах, Візантійська імперія міцніла і розквітала.
Візантія була
багатонаціональною державою. Її населення становили греки, сирійці, євреї,
єгиптяни, вірмени, грузини та інші народи. Візантію називали “країною міст ”,
що їх у період розквіту імперії нараховувалися сотні. Найбільшими містами були
Константинополь, Александрія, Антіохія, де мешкало по 200 – 300 тис. душ.
Столиця імперії — Константинополь — була розташована на березі протоки Босфор,
де перетиналися найважливіші торговельні шляхи: морський — з Чорного моря до
Середземного та суходільний — з Європи до Азії. Візантія вела торгівлю з Китаєм,
Іраном, Індією, країнами Західної та Східної Європи.
За роки існування Візантії
на її престолі були і солдати, і діти селян, і конюхи. Для того, щоб зробити
свого сина наступником престолу, імператори вимушені були хитрувати і
проголошувати його за свого життя співправителем. Однак і це не гарантувало
того, що син успадкує престол. Будь-який заколотник, якому таланило захопити
трон і якого підтримувала армія, вважався законним правителем. Відсутність
усталеного порядку наступництва престолу призвела до того, що зі 109 осіб, які
займали престол Візантійської імперії з 395 р. по 1453 р., лише 34 померли
своєю смертю. Решта втрачала владу або через примусове зречення, або через
насильницьку смерть.
Водночас влада імператора була абсолютною і необмеженою. Він був понад
законом, розпоряджався життям і майном своїх підданих. Імператор правив країною
за допомогою великої кількості чиновників, а також синкліту, що був дорадчим
органом при імператорі. Він був і главою держави, і вищим законодавцем, і
керівником уряду, і вищим суддею, і головнокомандувачем армії.
2) Імператор
Юстиніан.
Найбільшої могутності
Візантія досягає у період правління імператора Юстиніана (527-565 рр.), який
проводив активну внутрішню та зовнішню політику.
(заслуховування доповіді про життя імператора Юстиніана)
Майбутній імператор
народився 482 р. в родині бідного селянина. Його дядько Юстин вислужився із
солдата до полководця, захопив престол і наблизив свого небожа до
імператорського двору. Не маючи нащадків, імператор зробив Юстиніана
співправителем.
Юстиніан був колоритною
особистістю. Він поєднував у собі, неначе давній бог Янус, два обличчя. Здобув
добру освіту, був працелюбним, рішучим, наполегливим і талановитим до
керівництва. Дозволяв будь-якій людині висловити власну думку і ніколи не
показував свого незадоволення зовні. Водночас Юстиніан, за свідченнями
сучасників, був хитрим і підступним, уміло приховував свій гнів. Небезпечний і
дволикий, він проливав сльози не зі справжніх своїх почуттів радості чи смутку,
а награно у потрібний час. Він постійно обдурював: скріпивши угоду
найстрашнішими клятвами, міг швидко забути про них. Його вважали невірним
другом і найжорстокішим ворогом. Ніколи він не відчував зніяковілості перед
тими, кого планував знищити. Своєю поведінкою, мовою, зовнішнім виглядом
Юстиніан нагадував швидше варвара, ніж імператора. Ним володіла єдина жага —
відновити під своєю владою давню велич Римської імперії.
Відповідала Юстиніану за
розумом і підступністю його дружина Феодора — донька наглядача звірів у цирку і
сама циркова акторка. Прекрасна і чарівна Феодора мала залізну волю і в разі
скрути завжди підтримувала свого чоловіка. У 527 р., по смерті дядька, Юстиніан
і Феодора були проголошені імператором та імператрицею Візантійської імперії.
За наказом імператора
Юстиніана І в 528 – 534 рр. було укладено зібрання законів “Звід громадського
права ”, де поєдналися давні римські правові норми і духовні цінності
християнства. “Звід...” проголошував рівність усіх громадян перед законом. Хоча
рабство не скасовувалось, але заборонялося вбивати рабів і вони отримували
змогу звільнитися. Закони Юстиніана урівнювали у правах чоловіка і жінку,
забороняли розлучення, засуджене християнською церквою. У “Зводі”
проголошувалась ідея необмеженої та абсолютної влади імператора: “воля
імператора — джерело законів ”. Було закріплено право недоторканності приватної
власності. “Звід...” став зразком для розроблення законів більшості країн
Західної Європи у ХІІ – ХІV ст.
Перетворення, розпочаті
Юстиніаном, вимагали значних коштів. Зростання податків, зловживання і
хабарництво імператорських чиновників викликали повстання 532 р. у Константинополі.
Повстання отримало назву «Ніка» через гасло повстанців (Ніка! — “Перемагай!”).
Вісім днів панували повстанці у місті. Юстиніан навіть надумав утекти, але за
порадою Феодори залишився, оголосивши, що краще загине, ніж утратить владу.
Імператор підкупив вождів повстання, і за допомогою загонів варварів-найманців
придушив повстання, перебивши близько 35 тис. людей.
Придушивши повстання,
Юстиніан приступив до реалізації головної мети свого життя — відновлення
Римської імперії у колишніх кордонах. Сприяло реалізації його задумів те, що
варварські королівства на Заході переживали в той час глибоку кризу.
У 534 р. візантійська армія
на чолі з видатним полководцем Велизарієм розгромила вандалів і захопила
Північну Африку. Далі армія Велизарія, захопивши о. Сицилію, вдерлася до
Італії. Значну роль відіграла підтримка візантійців християнською церквою і
населенням Італії. У 536 р. армія Велизарія вступила без бою до Рима, а за три
роки візантійці захопили столицю варварів — Равенну. Здавалося, що Юстиніан вже
майже досяг заповітної мети, але тут на Візантію, скориставшись перебуванням її
війська в Італії, почали нападати слов’яни і перси. Імператор відкликав
Велизарія і послав його з армією на захист східних кордонів. Полководець
впоравсь і з цим завданням. До завоювання земель на Заході Юстиніан повернувся
лише 552 р. І хоча відновити межі Римської імперії часів імператора Константина
не зумів, проте збільшив територію своєї держави майже вдвічі.
За часів Юстиніана І в
Константинополі було побудовано храм св. Софії. Його зведення, розпочате 532
р., забезпечували 10 тис. людей протягом 5 років. Ззовні храм виглядав
звичайно, але всередині вражав розмірами. Гігантське мозаїчне склепіння
діаметром 31 метр
неначе висіло в повітрі без будь-якої опори. Це досягалося тим, що велика баня
трималася на двох півбанях, кожна з яких, своєю чергою, спиралася на три малі
півбані. Чотири стовпи, що тримали склепіння, були приховані, а чітко виднілися
лише вітрила-трикутники між арками. Хрест на склепінні символізував божу опіку
і захист імперії. Коли 537 р. освячувався храм, імператор Юстиніан І,
зачудований його величною красою, вигукнув: “Хвала Господу, який надихнув мене здійснити
таку справу! Соломоне, я тебе перевершив!”
За правління імператора
Юстиніана І Візантійська імперія перетворилася в оазу християнської цивілізації
серед варварського світу.
Внутрішня політика
|
Зовнішня політика
|
Ø
Збереження
античних торгових центрів (Антіохія, Єрусалим, Константинополь, Александрія);
Ø
Переслідування
язичників, єретиків, іудеїв;
Ø
Створення зводі
громадянського права: «Кодекс Юстиніана» (Зібрання настанов римських і візантійських імператорів
II — початку VI ст. у 12 книгах), «Дігести» (Зібрання вчень найвідоміших
юристів Стародавнього Риму в 50 книгах), «Інституції» (підручник з права),
«Новели» (зібрання указів Юстиніана);
Ø
Потоплення в
крові повстання «Ніка» 532р.;
Ø
Відбудова
міст, спорудження водогонів, театрів, іподромів.
|
Ø
Боротьба з
нападами слов’янських, болгарських та аварських племен;
Ø
Боротьба з
персами;
Ø
536-555 рр. –
війна проти Остготського королівства;
Ø
554 р. –
війна проти Вестготського королівства;
Ø
533-534 рр. –
війна проти Вандальського королівства.
Ø
Територію
Візантії збільшено вдвічі.
|
3)
Іконоборство.
Після смерті Юстиніана
внутрішні чвари роздирали імперію зсередини. Державна територія Візантії
скоротилася майже вдвічі. Титул імператора було замінено на «василевс», та це
не зупинило занепаду всіх сфер життя; скарбниця правителів Візантії була
спустошена на охорону від небезпечних ворогів — турків-сельджуків. І ось за
таких умов в Візантії назріває один з найгучніших конфліктів, що ввійшов в
історію під назвою «іконоборство».
У першій половині VII ст.
біля кордонів Візантії з’явився новий ворог - араби. Під прапором “священної
війни в ім’я Аллаха” вони розпочали стрімке завоювання візантійських східних
провінцій. У 636 – 642 рр. Візантія втратила Сирію, Палестину, Верхню
Месопотамію, а ще через півстоліття — і Північну Африку. Порівняно з добою
Юстиніана І територія імперії зменшилася втричі.
Незабаром араби поклали
край і пануванню візантійського флоту на морях. Засновник династії Омейядів
халіф Муавія створив могутній арабський флот, за допомогою якого відібрав у
візантійців острови Крит, Сицилію, території на узбережжі Балканського
півострова. Починаючи з 672 р. Муавія кілька разів намагався захопити
Константинополь. Однак візантійці відбивали арабів від мурів міста, а їхній
флот знищили “грецьким вогнем”.
“Грецький
вогонь ” — секретну зброю Візантійської імперії — винайшов сирійський
архітектор і хімік Каллікон. Це була палаюча суміш,
яку під тиском викидали зі спеціальних помп або наливали в раковини і кидали їх
із катапульт на ворожі кораблі. Формула цієї суміші настільки ретельно
приховувалася, що навіть дотепер усі її складники невідомі. Вірогідно,
“грецький вогонь” містив смолу, сірку, селітру, нафту. Наслідки використання
“грецького вогню” були жахливими. Палаюча масляна рідина перетворювала все на
попіл, її неможливо було загасити і врятуватися від неї вплав: суміш горіла на
воді. Вороги мріяли розгадати таємницю “грецького вогню”, але навіть захопивши
обладнані ним кораблі візантійців, не могли його використовувати, бо не знали
складників суміші. Впродовж століть володіння цією зброєю забезпечувало
перемоги візантійцям, особливо на морі.
Боротьба проти арабів спонукала Лева
ІІІ Ісавра реорганізувати візантійську армію. Імператор вирішив створити кінне
військо. Однак озброєння кіннотника дорого коштувало. Візантійці вирішили
запозичити досвід арабів: вони роздавали землі з селянами, що їх обробляли,
воїнам, які за прибуток від цих земель могли купувати коней і озброєння.
Здійснення цієї ідеї вимагало вільних земель для розподілу. Великими земельними
ділянками володіла церква. Можливість отримати їх з’явилася в імператора
завдяки рухові іконоборців, приводом до якого стали суперечки між прихильниками
і супротивниками вшанування ікон, хрестів і святих мощей. Супротивники
вшанування ікон твердили, що поклоніння іконам є ідолопоклонством, бо це
поклоніння речам, а не Богові. Прихильники вшанування ікон відповідали на це,
що в іконах та інших святих предметах присутня божа сила. Лев ІІІ вирішив
скористатися з цих суперечок. У 726 р. він видав указ про заборону поклоніння
іконам і розпочав відбирати землі в монастирів, наказав замінити ошатно
прикрашені розп’яття на прості хрести. Другим указом розпорядився замалювати лики святих
або підняти їх на таку висоту, щоб віруючі не змогли їх цілувати. А табір
іконошанувальників представляло духівництво та ревні поборники своєї віри.
Боротьба між прихильниками і
супротивниками шанування ікон тривала понад століття. Нарешті 843 р.
шанувальники ікон перемогли: культ ікон було відновлено, а іконоборців
засуджено церквою. У цій боротьби загинула велика кількість шедеврів
візантійського мистецтва. Рух іконоборців дав можливість Леву ІІІ Ісавру
створити візантійську кінноту, що перетворилася у суспільну верству на кшталт
західноєвропейських рицарів.
«Історична цікавинка» : розповідь про людей, які були щирими захисниками ікон.
Перша
розповідь про імператрицю Ірину, яка після смерті чоловіка не
побоялася виступити на одному з церковних соборів, де висловила таку думку: лик
Христа дивним чином відбився на тканині, якою обгорнули його тіло, то чому б не
сприймати ікони як відображення святих ликів.
Друга
розповідь стосується життя одного священика з міста Дамаск -
Іоанна. Проповідуючи поклоніння іконам, Іоанн стверджував, що священними є не
матеріал з якого виготовлені ікони, а дух святий, що виходить з них. Халіф
Дамаска, бажаючи припинити проповіді Іоанна, звинуватив його в шпигунстві на
користь Візантії, і наказав в знак покарання відсікти кисть правої руки. Іоанн,
приклавши відрізану руку, всю ніч молився Пресвятій Богородиці і на ранок
трапилося диво: рука приросла і лише тоненький червоний рубець нагадував про
кару. Тоді Іоанн Дамаскін наказав зобразити лик Богородиці і приставити до
ікони виготовлену зі срібла руку. З того часу в деяких церквах можна побачити
ікону «Троєручиця» , яка зцілює тілесні вади віруючих.
4) Візантія у XII-XV ст.
Безперервні війни, що вела
Візантія на початку XI ст., виснажили її. Імперія ще залишалася сильною і
могутньою, але, як втомлена людина, потребувала відпочинку.
У 1096 р. Папа римський
Урбан ІІ оголошує про початок хрестових
походів на схід з метою визволення Храму Гроба Господнього та поширення
християнства.
Заслухайте уривок з хроніки Нікіти Хоніата та скажіть,
про яку подію йдеться в описі: «Деякі латиняни розбивали дорогоцінні чаші,
прикраси з яких ховали за пазуху, а з чаш пили, ніби з келихів. Про грабіж
головного храму не можна слухати байдужо. Святі налої, прикрашені коштовностями
надзвичайної краси, що захоплювали подих, були розрубані на шматки та розділені
між воїнами. Коли їм треба було вивезти з храму священні судини, предмети
надзвичайного мистецтва…, срібло й золото…, вони завели до храмів мулів і коней
з сідлами».
Я нагадую, що ця подія
сталася у 1204 році, під час хрестових походів. На території Візантії була
створена Латинська імперія, але візантійці поступово відвоювали свої землі, й у
1261 р. Візантійська імперія була відновлена.
Остаточно Константинополь
під ударами Мехмеда II Завойовника скорився у 1453 р. Михайло Дука про трагедію
у храмі Святої Софії:
«Отже, коли був ранній ранок і день світив ще, як вовк
очима, деякі з ромеїв під час вторгнення турок до міста та втечі громадян
прибігли, щоб дістатися своїх домівок та захистити дітей та дружин. Жінки
питали їх: «Що ж трапилося?» А коли почули жінки огидну ту мову: «Вороги
всередині стін міста та вбивають ромеїв», - спочатку не вірили цьому, та,
правду кажучи, навіть лаялися та висловлювали презирство, як віснику, що
накликав нещастя. Побачивши ж позаду інших, всіх у крові, зрозуміли, що
наблизилася до вуст чаша гніву Господа. І тоді всі жінки й чоловіки, ченці й
черниці побігли до Великої церкви з дітьми своїми на руках, залишивши домівки
свої охочому ввійти. І можна було бачити, що вулиця забита людьми. Отже,
величезний храм той в одну годину заповнився як чоловіками, так і жінками: й
унизу, й вгорі, й у бічних прибудовах, й в усякому місці натовп незліченний.
Замкнувши двері на замки, стояли, чекаючи на порятунок...
Турки, розбігаючись в усі сторони, вбиваючи та беручи у
полон, прийшли, нарешті, до храму, коли ще не минула перша година ранку, і,
побачивши, що ворота замкнені, розламали їх сокирами. Коли вони, озброєні
мечами, увірвалися всередину й побачили незліченний натовп, кожний став в’язати
свого полоненого. В одну хвилину розрубали собаки святі ікони, викравши з них
прикраси, намиста й браслети».
5) Культура
Візантії.
Та якими б не були злети і падіння, чорні і білі смуги в історії держав, в
ріку забуття потрапляє все, крім величного і вічного мистецтва. Культура
Візантії — це місток між минулим і сучасним. Між країнами і народами.
І доведемо ми це, прослухавши виступи учасників груп, які, отримавши
завдання на випередження, підготували розповіді про різні напрямки культурної
спадщини Візантійської імперії.
За багатовіковий період існування Візантія створила
потужну і своєрідну культуру, що ввібрала в себе давньоримські традиції. Своєю
чергою, вона мала великий вплив на розвиток сусідніх народів, особливо
південних та східних слов’ян.
ОСВІТА. Від початку й до кінця існування імперії у
візантійському суспільстві існувала велика повага до знань. Славнозвісний
вислів “ученому світ, а невченому тьма” належить візантійському мислителеві
Іоанну Дамаскіну. Вміння читати і рахувати було вельми поширене серед більшості
населення Візантії. Потяг до отримання знань стимулювала постійна потреба
держави в освічених людях, необхідних для поновлення кількості державних
урядовців. Освічена людина у Візантії мала можливість обійняти високу посаду,
що відкривало шлях до влади і багатства.
Кількість освічених людей у Візантії набагато перевищувала
країни Західної Європи завдяки розвиненій мережі шкіл, що були як безплатними —
церковні, монастирські, міські, де могли навчатися бідняки, так і платними —
приватні, для дітей візантійської знаті. Школа поділялася на два ступені:
початковий і середній. У початковій школі вивчали три головні цикли наук —
“тривіум”: граматику, діалектику і риторику. Середній ступінь передбачав
“квадріум”, до якого входили чотири головні предмети: арифметика, геометрія,
астрономія і музика. Окрім цих головних наук, у різних школах додатково
вивчалися етика, право, політика, філософські науки. Учні обирали для навчання
ті школи, де вивчалися предмети, що відповідали їхнім уподобанням. У першій
половині IX ст. при імператорському дворі в Константинополі було відкрито вищу
школу. У ній викладали, крім духовних, і світські науки (міфологію, історію,
літературу). У 1054 р. в Константинополі відкрився навчальний заклад, який за
своїм рівнем наближався до університетів, що виникли набагато пізніше у країнах
Західної Європи.
НАУКА. Великі досягнення були зроблені візантійцями в
розвиткові наукових знань. Учений Лев Математик, один із засновників алгебри
(він перший почав використовувати літерні позначення), винайшов у IX ст.
світловий телеграф для передачі повідомлень на відстань. За допомогою цього
винаходу у столиці дізнавалися про вторгнення арабів на східних кордонах
імперії. Він також розробив автоматичні пристрої, що приводилися в дію водою.
За їхньою допомогою трон імператора під час учт раптово підіймався вгору. Одночасно
статуї левів, що оточували трон, починали ричати і бити хвостами, а металеві
птахи — літати й щебетати. Ця невелика “вистава” завжди справляла приголомшливе
враження на іноземців.
Імператор Константин Багрянородний (913 – 959 рр.)
вирішив зібрати всі знання, що їх накопичило людство від початку свого
існування. Сотні вчених за наказом імператора розпочали цю грандіозну працю.
Вони написали близько 50 своєрідних “енциклопедій” і окремих трактатів з
агрономії, медицини, історії, географії, військового мистецтва, дипломатії та
інших наук. Сам імператор також написав кілька творів до цього зібрання
наукових знань людства. До нас дійшли праці імператора “Про феми”, “Про
керівництво імперією” і “Про церемонії імператорського двору”.
АРХІТЕКТУРА. Візантія мала надзвичайно високий для свого часу
рівень розвитку будівельної техніки. Ви вже знаєте про храм св. Софії в
Константинополі, побудований за наказом імператора Юстиніана І у VI ст.
Спорудити його було можливо лише досконало володіючи таємницями будівельної
справи: умінням виготовляти міцну цеглу, якісний вапняний розчин, укладати
цеглу, створювати монументальні бані та ін.
З архітектурою був тісно пов’язаний живопис. Візантійські
майстри прикрашали стіни храмів фресками — розписом водяними фарбами сирої штукатурки
та мозаїками — зображеннями, викладеними різнокольоровими камінцями або
шматочками смальти (різнокольорового скла). Визначними зразками мистецтва
візантійської мозаїки були зображення у храмі св. Софії в Константинополі,
зображення імператора Юстиніана та імператриці Феодори в церкві Сан-Вітале в
Равенні. Високого рівня розвитку досягло мистецтво ікони — живописних зображень
Христа, Богоматері та різних біблійних сюжетів на дерев’яних дошках. Іконами
прикрашалися не лише храми, а й оселі візантійців, їх дарували друзям на знак
особливої прихильності, брали з собою у військові походи. Візантійці вірили, що
ікони, на які немовби перенесено частину божої сили, можуть захистити людину в
тяжкий час.
Коли Русь прийняла християнство, візантійська культура почала
поширюватися серед східних слов’ян. З’являлися книжки, перекладені з грецької
мови на слов’янську. Візантійські майстри будували перші кам’яні храми в
руських землях. Вчились у візантійців русичі і таємниць мозаїки та іконопису.
Вони виявилися талановитими учнями і невдовзі перевершили вчителів, про що
свідчать прекрасні храми — Софійські собори в Києві та Новгороді, храми й
собори в інших містах Русі.
V. Узагальнення і систематизація знань.
Вирішення проблемного завдання: «Чим близька ти нам,
далека Візантіє?»
Метод «Шапка
питань»
Учні на
листочках записують питання, листочки перемішуються в спеціальній шапці, учень
має відповісти на питання, яке йому дісталося.
VІ. Підсумки уроку.
—
Учитель оцінює роботу учнів
на уроці.
VІІ. Домашнє завдання:
опрацювати матеріал § 8.
Розгляньте кілька
фотографій Храму Святої Софії. Поміркуйте, як завойовники-османці перетворили
символ християнської віри на символ мусульманської віри? Що вони добудували?
Немає коментарів:
Дописати коментар