Вивчення та використання картографічного матеріалу на уроках історії

У шкільному курсі історії факти, події, явища розглядаються в історичному часі та просторі, тому на уроці учитель має приділяти належну увагу до формування просторової компетенції картографічних умінь. Вивчаючи історичні події або явища, ми встановлюємо не тільки, як і коли вони відбулися, але й де вони відбулися. Нерозміщені у часі і просторі події являються нам простою абстракцією, яка не має реального змісту, не відображає історичної дійсності. Для доступності та полегшення формування знань та уявлень про події, що відбулися у різні часи, особливого значення набуває карта.

Історична просторова компетенція 

Оскільки людина проводить своє життя у просторі, слід з’ясувати також поняття простір та просторова компетенція.  Простір – це особлива форма існування матерії, що характеризується протяжністю та обсягом; необмежена протяжність; є складовою свідомості та ментальності людини. Розрізняють мікропростір (Земля, планета) та макропростір (Всесвіт). Просторова компетенція – це знання, що на науковому рівні забезпечують розуміння простору як необмеженої протяжності, формують картографічні уміння і навички в учнів, забезпечують психічну готовність творчо та відповідально застосовувати набуті знання та досвід у реальних життєвих ситуаціях. В основі будь-якої компетенції лежить набір понять, ідей, закономірностей, законів, принципів та правил, тобто теоретичні наукові знання.

Результатами засвоєння просторової компетенції має бути з’ясоване:

• світоглядне розуміння природи землі, її географічної оболонки як природного, природно-технічного середовища, в якому протікає життя людини:
• розкриття ролі простору у вирішенні економічних, екологічних та соціальних проблем суспільства;
•  географічне та історичне мислення, просторового уявлення про земну поверхню, єдності навколишнього середовища людини та її діяльності в територіальному аспекті;
• вивчення картографічної грамотності та культури;
• здатність використовувати графічні знання для розв’язання реальних життєвих проблем.

Просторова компетенція забезпечує потребу усвідомлено орієнтуватися у соціально-економічних, суспільно-політичних подіях у державі та світі.

Багато історичних подій можуть бути зрозумілими на основі їх просторових взаємовідносин, у визначеному локальному (місцевому) розташуванні. Тому просторові уявлення історичних явищ відіграють не менш важливу роль, ніж саме уявлення про розвиток подій у часі. Ось чому потрібно серйозно ставитися до проблеми навчати учнів умінню встановлювати у курсі історії локальні зв’язки та відносини.

Історичні події мають не тільки хронологічну, а й просторову спрямованість, тож вивчення історії не може бути успішним без розуміння й усвідомлення простору з урахуванням зміни у часі, його характеристик. Історичний простір визначає логічну послідовність, місце подій та явищ, забезпечує просторові уявлення людей. Визначення історичного простору полягає в потребі окреслити певну територію країни, краю, держави з метою уявити її розміри, розташування на карті, встановити просторові характеристики, які вплинули на перебіг історичного процесу. Тож, історичним простором вважається не будь-який простір, а лише та його частина, що стала об’єктом уваги та потреб людини, яка, у свою чергу, освоїла і пізнала його розумом.

Історичним простором опікується історична географія, яка конкретизує наші уявлення про просторовий бік історичного процесу, пов’язаний з певною територією, і дозволяє вирахувати вплив географічного фактору для пояснення історично процесу. Ця наука вивчає проблеми, які не мають прямого відношення до географії – географію народних рухів, історичну картографію, топографію подій тощо. Просторова компетенція в історичних науках, на відміну від географії, задовольняє іншу людську потребу: вона вивчає вплив просторових чинників на історичні процеси, допомагає встановлювати причини деяких подій і явищ, причинно-наслідкові зв’язки, допомагає зрозуміти сучасність.

Компетенція в історичних науках передбачає уміння орієнтуватися в історичному просторі:

·        співвідносити розвиток історичних явищ, процесів з географічним положенням та природними умовами країни;

·        користуючись картою визначати причини, наслідки історичних подій, процесів, основні тенденції розвитку міжнародних відносин, місце в них України, пов’язані з геополітичними чинниками і факторами навколишнього середовища;

·        характеризувати історичний процес, його регіональні особливості, спираючись на карту.

У зв’язку з останнім, в історичній компетенції виділяють такий перелік знань:

·        про історичний простір;

·       про географічне середовище;

·       про історичну карту та історичну топоніміку як історичне джерело;

·       про роль просторових уявлень у розумінні історичної епохи;

·       про вплив географічного середовища на історичний процес;

·       про події, що відбувалися в різні історичні часи та їх відображення на карті;

·       про явища та відображення на карті їх змін і розвитку;

·       про масштаб карти.

Історична просторова компетенція передбачає такі уміння і навички:

·        картоописові (уміння показати місце історичних подій, отримання історичної інформації з карти);

·       картометричні (вимірювання відстані та площі з використанням масштабу, знімати з карти цифрову інформацію);

·       картоаналітичні (систематизувати отриману інформацію, встановлювати причини і наслідки подій, географічні фактори впливу на історичний процес, виконувати завдання на контурній карті, створювати картосхему);

·       правильно „читати” й описувати на карті відбиту дійсність;

·       виділяти нові риси в господарстві, зміни в території;

·       застосовувати карту при аналізі історичних подій, процесів.

Історична просторова компетенція передбачає ще й відношення емоцій та цінностей:

·       вплив географічного середовища на історичний процес;

·       інтерпретація історичного процесу за допомогою карти істориками;

·       усвідомлення простору як середовища людської діяльності;

·       залежність розуміння простору від рівня його розуміння особою до потреб суспільства.

У Державному стандарті та робочій програмі з історії визначається три рівні цілей:

1 рівень: виражається такими узагальненнями – орієнтуватися, користуватися, читати, працювати, аналізувати;

2 рівень: історична компетенція деталізується у межах конкретних курсів і тем;

3 рівень: вчитель має здійснювати урочне оперативне викладання: деталізовано описувати прийоми, засоби, які забезпечують формування історичної просторової компетенції.

На сьогоднішній день у нормативно-правових актах чітко не виписано і не конкретизовано ціле покладання щодо формування просторової компетенції учнів на уроках історії. Це пов’язано з тим, що в методологічній науці не створено єдиної системи знань, умінь, навичок, які має формувати вчитель історії, використовуючи між предметні зв’язки з географією.

 У Державному стандарті таким чином  представлено просторову компетенцію у курсах історії в основній школі.

	6 клас	7 клас	8 клас	9 клас
Знання	Історичний простір, навколишнє середовище, клімат; людина, місце і роль людини у  природі.	Людина і природа в Середні віки.	Експансії, колоніальні імперії, формування національних центрів держав.	Потреби людини і суспільства, економічні ресурси, господарське життя, виробнича діяльність, територіальний поділ світу.
Вміння і навички	Порівняння способів господарювання на основі інформації про життя людини, пояснення закономірностей історичного розвитку, показ центрів найдавніших цивілізацій.	Визначення причин, передумов, наслідків історичних подій.	Визначення впливу географічного фактору на історичні події та явища.	Вміння аналізувати та узагальнювати вплив географічних факторів на історичні події та явища.

Історична карта

а) поняття і класифікація:

Вивчаючи будь-яке історичне явище, ми повинні, перш за все, точно і ясно встановити історичні умови, за яких воно відбулося, давати характеристику та уважно прослідкувати за усіма змінами у його становищі. Це можна зробити тільки за допомогою спеціальної історичної карти. Таким чином, вивчення локальності історичних явищ тісно пов’язано з вивченням історичної карти [21; 167].

Історичні карти створюються на географічній основі і являють собою зменшене узагальнене образно-знакове зображення історичних подій або періодів. Зображення подається на площині у певному масштабі, з урахуванням просторового розташування об’єктів. Карти в умовній формі відображають розміщення, сполучення і зв’язки історичних подій та явищ. Найдавніші карти створені у Вавилоні та Єгипті у ІІІ-І тис. до н.е. [22; 103].

Історична карта – умовно-графічна наочність, яка дозволяє вивчити історичне явище і подію суспільного життя в умовах графічно визначеного місця, встановити вплив географічного середовища на життя, встановити і осмислити локалізацію історичних зв’язків та закономірностей історичного розвитку.

Карти
Настінні		Настільні
-   загальні карти (відображають історичні події в країні чи в групі країн, їх стан на певному етапі розвитку) – використовуються при вивченні нового матеріалу, закріплення, повторення;		- карти-вкладиші у підручники;
- оглядові (відображають низку послідовних моментів в розвитку явища, територіальні зміни за тривалий час) – використовуються при повторенні та закріпленні знань;		- контурні карти;
- тематичні (присвячені окремим подіям чи сторонам історичного процесу);		- історичні атласи.
- карти-схеми (розкривають внутрішні зв’язки і закономірності явищ, що вивчаються).
За масштабом
- великомасштабні (топографічні) 1 : 250000	- середньомасштабні 1 : 1000000		- дрібномасштабні

До структури карти входить:

-         назва;

-         масштаб;

-         легенда;

-         картографічна сітка;

-         елементи змісту.

Назва вказує на її тему, тобто на ті явища, процеси, які вона відображає.

Масштаб карти вказує у скільки разів зображення на карті менше, ніж реальний розмір об’єкту.

Легенда – це логічна основа карти, ключ до неї, пояснення умовних знаків, за допомогою яких зображено об’єкти, події та явища.

Картографічна сітка – це зображення нарисної сітки глобуса на карті, яка дозволяє швидко визначити місце об’єкта, події, явища на карті.

Елементи змісту – це групи об’єктів, що зображені на карті; до них належать, зокрема: води, рельєф, грунтово-рослинний покрив, населені пункти, шляхи сполучення, політичний та адміністративно-територіальний поділ.

Способи зображення на карті:

·       спосіб значків (масштабні, поза масштабні);

·       лінійні знаки (дороги, ріки, кордони);

·       знаки руху (стрілочки, ізолінії нерівності рельєфу, температури, тиску);

·       спосіб ареалів – використовується для показу або виділення територій поширення якогось явища, що передається лінійним знаком (кордони поширеного явища) або лінійним і площинним знаками (кордони і території поширення), чи окремими значками (міста, в яких існували церкви); на відміну від якісного фону, спосіб ареалів охоплює тільки окремі частини карти;

·       спосіб пошарового фарбування допомагає скласти уявлення про інтенсивність прояву явища; зняти з карти статистичні дані; насиченість кольору показує інтенсивність явища, подій.

·       спосіб якісного фону, який полягає у тому, що різні райони позначаються різними кольорами [27; 26-27].

б) особливості нанесення інформації

Що ж наноситься на шкільну історичну карту? Перш за все фізико-географічні дані, природні умови життя суспільства: материки, моря, річки тощо. На жаль, картографи нерідко перевантажують карту деталями фізико-географічного характеру або, навпаки, майже зовсім їх знімають. Правильне позначення фізико-географічних даних особливо необхідне для карт з історії стародавнього світу та середніх віків, оскільки у ті часи природні умови мали більший вплив на хід історичного процесу. Коли говоримо про нанесення на історичну карту мінімуму фізико-географічних даних, маємо на увазі не тільки правильне рішення картографічного оформлення шкільної історичної карти, а перш за все можливість серйозного вивчення учнями ролі природних умов в історії.

Основні поняття про роль природних умов повинні бути розглянуті вже у 6 класі при вивченні первісного суспільства, стародавнього Сходу, античної історії. Вплив природи на первісне суспільство, характерне пристосування господарського та культурного життя греків, єгиптян, вавілонян до своєрідності своїх природних умов – все це повинно бути не тільки описано та відображено у якості фону стародавньої історії, але й зрозуміло з точки зору географічного оточення на суспільний розвиток. При вивченні подальших етапів історії це питання неодноразово буде  притягувати увагу учнів.

Окрім фізико-географічних даних на карту наносять позначення населених пунктів і територій, на яких проживають народи і держави. При вивчення тієї чи іншої держави учитель повинен вимагати від учнів достатньо точних і різносторонніх знань характеру території тієї держави, який складається як з фізико-географічних умов, так і даних про щільність населення та його етнографічний склад. Історична карта повинна дати учням уявлення про розміщення населення по території, його щільності та кількості, зростанні та зменшенні чисельності у різні періоди, а учитель супроводжує ці дані поясненнями.

Уведення спеціальних умовних знаків (наприклад, штриховки) утруднювало б для учнів читання карти, тому виникає потреба у додаткових тематичних картах, наприклад, на теми про щільність населення та зростання його кількості у відповідні періоди [ 21; 171-172].

Історичні карти відрізняються від географічних. Звичні для учнів кольори географічної карти отримують інше значення на історичній карті. Наприклад, зеленим кольором позначаються не тільки низовини, а й оазиси, райони скотарства та землеробства. Другою особливістю історичних карт є розкриття динаміки подій та процесів. На географічній карті все статично, а на історичній можна прослідкувати виникнення держав та зміну їх територій, шляхи просування військ і торгових караванів тощо. Пересування людей на карті позначають суцільними та уривчастими лініями стрілками, військові удари – стрілками з широкою основою, місця битв – перехрещеними мечами, пункти скупчення повсталих – крапками.

На загальних картах у межах певного місця і часу відображуються усі основні події та явища, що передбачені розділами шкільної програми і державним стандартом освіти.: „Зростання Римської держави у ІІІ ст. до н.е.– ІІ ст. н.е.”, „Давня Русь в ІХ – ХІІ ст.” тощо. Загальні карти більш конкретизують і розкривають карти тематичні. На географічному фоні тематичних карт відображено окремі події або сторони історичного процесу, тема  уроку. На них більш конкретно, яскраво представлені фрагменти важливих подій і явищ загальних карт [ 22; 104-105].

Шкільна настінна історична карта повинна повністю відповідати завданням шкільного навчання в об’ємі його змісту і  в формах, що є усталеними шкільною методикою. За своїм змістом чи „навантаженням” шкільна історична карта повинна відповідати учбовій програмі. Однак це не означає, що на карті розміщено тільки той історичний матеріал, який є у підручнику. Шкільна карта повинна відображати і той додатковий матеріал, який міститься у розповіді вчителя, шкільних хрестоматіях, навчально-популярній літературі.

Перевантаження шкільної історичної карти зайвою інформацією, що не виходить з навчальної мети, недопустима, так як вона створює додаткові труднощі у користуванні цією картою, неясність зорових уявлень учнів, а це суперечить ідеї настінної карти як наочного посібника.

Важливого значення у змісті історичної карти є демонстрація державних кордонів і територій. Зазвичай на одній карті подають кордони, що стосуються певного року: наприклад, на карті „Європа XVII ст.”  нанесені кордони станом на 1648 рік, найбільш важливим з точки зору встановлення кордонів (мається на увазі Вестфальський мир).

Історія надає великого значення вивченню питань економіки. Тому картографія велику роль відводить на історичній карті позначкам, що відображають економічні явища: видобуток металів, руд, інших корисних копалин, центри важливих галузей сільського господарства та промисловості, торгівельні шляхи тощо – такі позначки стали обов’язковою складовою історичної карти. Учні мають можливість наочно уявити локальний бік деяких історико-економічних явищ і тим самим конкретніше зрозуміти значення економіки в історичному процесі.

Таким чином, історична карта, наповнюється фактами, стає динамічною, відображає у вигляді своєрідного наочного конспекту багатство змісту історичного курсу. Карта стає складною картиною-книгою, яку потрібно навчитися читати і розуміти у тісній єдності з підручником [21; 174].

Історичні події відбуваються як у часі, так і в просторі. В історії просторово-часові зв’язки виражаються у твердженні, що після певної події, у якомусь місці відбулося дещо; що якісь події мали місце у той же час в інших місцях або певний процес тривав у деякій державі протягом кількох років. Лише у зв’язку з просторовими умовами можуть стати зрозумілими багато історичних подій. Віднесення подій до конкретного простору та опис географічного середовища, де вони відбулися, називається локалізацією. Локальність історичних подій вивчається за допомогою таких схематичних засобів як історичні карти, плани місцевості, картосхеми. Всі вони застосовуються для демонстрації цілей та допомагають виявити зв’язки між історичними подіями, їх суть та динаміку. Схематичні засоби використовуються як джерела історичних знань і як засоби їхньої систематизації [22; 106].

Складність навчальної карти має свої позитивні та негативні сторони. Позитивним є те, що карта дає все необхідне для учбових цілей, допомагає учителю швидко і точно показати учням розміщення будь-якої території або окремого пункту. Недолік такої карти – у її надзвичайній строкатості, перенавантаженості, яка заважає учням скласти за картою чіткий образ локальної конфігурації окремого історичного явища.

Для того, щоб учні могли краще і точніше уявити собі локальне вираження подій, потрібно доповнювати загальну карту декількома тематичними картами, на яких залишається тільки мінімум даних про епоху, але різко виділено фарбами і лініями райони і пункти, які стосуються даної теми, питання. Такі тематичні карти іноді „врізаються” у загальні карти, зазвичай з краю у вигляді дрібномасштабних карт.

Тематична карта має широке поширення у шкільній практиці. Тільки сполучивши тематичну карту із загальною можна досягти ясності історико-географічних уявлень і розуміння зв’язків історичних подій у певному місці.

Загальні і тематичні карти зазвичай дають лише точне розміщення окремих населених пунктів і територій, але вони наочно не розкривають внутрішніх історичних зв’язків між подіями і явищами, що вивчаються. Останні завдання можна виконати за допомогою карт, які можна назвати картами-схемами, схематичними картами. По суті, вони є тематичними картами. Але мають певну відмінність: на ці карти наносяться зі зменшеним навантаженням загальна історико-географічна інформація, схематичні зображення, що розкривають зміст даної теми.

Частково прийоми схематизації використовуються у підручниках (лінії походів, торгівельних шляхів, штриховка окремих районів); у невеликій кількості карти-схеми подаються на сторінках підручників. Однак, найбільше педагогічне значення вони отримують, коли сам вчитель їх складає під час уроку на очах  учнів.

Карти-схеми створюються шляхом:

¨     креслення на папері у якості настінного посібника;

¨     аплікації на настінній учбовій карті;

¨     замальовки крейдою на класній дошці.

Картосхеми допомагають розкрити внутрішні зв’язки подій і явищ, що вивчаються. Ці карти на фізико-географічній основі, що відображають схематично у спрощено-узагальненому вигляді будь-яку одну подію чи явище, наприклад, „Бородінська битва 1812 р.”, „Синодська битва 1853 р.”, „Оборона Севастополя 1854-1855 рр.” тощо. Такі карти можуть бути  саморобними і носити краєзнавчий характер, наприклад: місця виникнення мануфактур, набігів монголо-татар, партизанських дій тощо).

Контурні карти посідають одне з важливих місць серед інших у вивченні історії. На таких картах нанесено лише контури суші та моря, картографічна сітка. В залежності від теми контурні карти можуть містити додаткові дані. Також обов’язково внизу карти міститься завдання, що саме потрібно нанести на карту. Контурні карти заповнюються за допомогою атласів – зменшених у масштабі оглядових і тематичних карт. Робота з контурними картами дає можливість засвоїти і закріпити знання, виробити нові уміння і навички роботи з історичною картою. Це важливий засіб практичного навчання історії, розвитку пізнавальної діяльності учнів, результати якого можна спостерігати лише у тому випадку, якщо воно проводиться ціленаправлено і систематично. Контурна карта використовується для закріплення матеріалу, викладеного на уроці. Одна й та сама карта може використовуватися при вивченні декількох тем. У цьому випадку оцінюється кожний етап заповнення карти учнями.

Слід виділити особливий вид карти, що зображується на дошці чи на зафарбованій у чорний колір фанері. Чим повніше та глибше вчитель буде знати і розуміти історичну карту, тим вільніше та плідніше будуть відбуватися заняття з картою [ 21; 175].

Використання карт на уроках історії

а) картографічні знання, уміння, навички

Уміння і навички – це сукупність певних дій, які об’єднують практичні (зовнішні – такі, які можна побачити) та інтелектуальні або розумові (внутрішні – які не можна побачити) операції. Вони можуть бути сформованими на двох рівнях: рівень уміння, що вимагає попереднього обдумування, не автоматизуються; рівень навички – автоматичного виконання. При цьому використовуються такі групи умінь і навичок:

·        специфічні картографічні уміння і навички, пов’язані зі змістом істрико-географічних знань (назв);

·        складні міжпредметні логічні надбання за своїм характером: порівняння, аналіз, узагальнення, знаходження причинно-наслідкових зв’язків.

У вивченні історії формування знань, умінь, навичок мають наступну мету – пояснити, як географічне положення та природне середовище впливають на історичний процес. Таким чином, працюючи з певним історичним явищем або подією учень повинен:

1) встановити його наявність та місце розташування;

2) описати природно-геграфічне середовище, в якому воно відбувалося, у якому воно відбулося;

3)знайти ті географічні чи природні чинники, які пояснюють саме такий перебіг  історичного процесу. Це забезпечить використання історичної карти.

Відповідно картографічні уміння та навички поділяються на:

1) картоописові – уміння читати будь-яку карту, яке включає: читання карти, що означає розпізнання її умовних знаків, їх розгляд у певній послідовності, пояснення, виникнення або зміни зображених умовними знаками об’єктів та явищ. Мета читання карти полягає у тому, щоб виявити на карті наявність явищ, їх особливості, розміщення та взаємозв’язок; щоб бачити за умовно-площинними зображеннями факти, події, явища. Опис об’єкта є неповним  без статистичних даних, елементарних розрахунків з обчислення площі, відстаней, інших цифрових даних. Читання карти складається з основного та підготовчого етапу.

·        Підготовчий етап – представлення карти, ознайомлення з нею: вивчення назви, легенди, масштабу – здійснення елементарного аналізу карти. Мета етапу полягає в тому, що встановити, чи відображає мапа явище, яке вивчає; оцінити карту (встановити її проекцію, вид масштабу); якими засобами передано зображені на карті явища (ознайомлення з легендою).

·       Основний етап -  визначення географічного положення об’єктів (визначення координат, меж об’єктів, орієнтація за сторонами світу, паралелями, меридіанами); вимірювальні прийоми (визначення протяжності, відстаней за масштабом); прийоми описів окремих компонентів, особливостей об’єктів – уміння давати розгорнуту характеристику.

    2) картометричні  уміння та навички дають змогу зняти з карти кількісну інформацію, що має місце при вирішенні та поясненні перебігу історичних подій. Цифрова інформація передається не тільки умовними знаками карти, а й за допомогою графіків, таблиць, діаграм.

3)    картоаналітичні навички – уміння виділити окремі частини цілого, усвідомити причини організації цього цілого. Аналіз - це один з найвищих ступенів мислення. Формування картоописових умінь та навичок є підготовчим етапом до формування картоаналітичних умінь. Це пояснюється тим, що для встановлення впливу географічно просторових факторів на історичний процес, факти потрібно не перераховувати, а відбирати, пояснювати причинно-наслідкові зв’язки, історичні закономірності. Аналіз вимагає використання елементів порівнянь, аналогії, чіткого формулювання висновків та доказів. В основі цих дій лежать психічні процеси вищого порядку, тому картоаналітичні уміння ніколи не переростають у навичку, тому важливим в успіху аналізу є картографічна підготовка учня. З цією метою слід робити вказівку, що конкретно потрібно аналізувати. Аналіз впливу просторових характеристик на хід історичного процесу за допомогою історичної карти включає такі етапи:

-         вміння знаходити зв’язок між природно-геграфічними особливостями території та історичними подіями, явищами, що відбувалися на ній;

-         вміння пояснити цей зв’язок;

-         вміння розрізняти у цьому зв’язку природно-географічний фактор причини та історичний наслідок;

-         знаходити закономірні зв’язки;

-         вміння довести певне положення або використовувати природно-географічні особливості прояву одного і того є самого історичного явища на різних територіях.

Отже, основними картоаналітичними уміннями є:

·       встановлювати за картою вплив природно-географічного чинника на наявність або відсутність історичного явища, події;

·       встановлювати за картою особливості прояву одного і того є самого історичного явища, події на різних територіях;

·       встановлювати залежність між природно-географічними особливостями території та заняттями, релігійними віруваннями, суспільним устроєм та побутом населення;

·       встановлювати вплив природних умов на розміщення галузей виробництва, розвитку сільського господарства;

·       встановити вплив геополітичних чинників на тенденції та характер міжнародних відносин;

·       складати картограми та картодіаграми.

На основі опису відбувається аналітична діяльність: встановлення причинно-наслідкових зв’язків, пошук історичних закономірностей, відкриття історичних законів, пояснення історичного процесу – це можливо за допомогою використання картоаналітичних умінь, які мають за основу розумові дії, що дозволяють учням інтерпретувати процес із залученням географічного чинника. Картоаналітичні вміння не переростають у навички, тобто несвідомі автоматичні дії [ 27; 28-33].

б) розвиток просторових уявлень

Первинні навички роботи з картами учні отримують на уроках природознавства у початковій школі. Вони мають уявлення про те, що на горизонтальній площині зображена місцевість в умовному вигляді та масштабі, звертаються до умовних позначень тільки по мірі необхідності. Учні можуть показати населені пункти, визначити кордони держав. У них складається уявлення про різницю історичних та географічних карт.

На перших уроках у старшій школі виявляються картографічні уміння та навички учнів і, перш за все, чи вміють вони користуватися умовними знаками (легендою) карти, орієнтуватися в об’єктах. Картографічні знання знаходяться у тісній взаємодії з історичними знаннями. Тому вміння користуватися історичною картою є засобом до більш усвідомленого сприйняття подій та явищ історії. Звернення до карт в позаурочний час допомагає учням засвоїти їхнє позначення.

При появі нової для учнів карти, під час бесіди слід виявити: яку частину земної поверхні вона охоплює; який хронологічний період історії на ній зображено; як залежить клімат від географічної широти тощо. Потрібно демонструвати географічні орієнтири, важливі об’єкти, взаємо розміщення політичних об’єднань; розкривати характерні особливості кордонів даного періоду; знайомити з історичною географією, називаючи колишні та сучасні назви на карті; роз’яснювати легенду карти.

Для встановлення міжкурсових зв’язків на уроках слід одночасно застосовувати синхронні карти, наприклад, Другої світової війни та Загальну карту світу. Щоб скласти уявлення про простір та місце країни, що вивчається, необхідно одночасно застосовувати географічну(фізичну) та історичну карти, або загальну і тематичну. На них зображено один і той же об’єкт, але в різних масштабах [ 20; 59].

Розвитку просторових уявлень також сприяє одночасне використання  карти та учбової картини, яка ніби-то розкриває умовні позначення карти, створює уявлення про реальну місцевість та простір.

Щоб швидше знаходити об’єкти, що вивчаються, рекомендується географічні контури великих земельних масивів порівнювати з чимось схожим, наприклад: Апеннінський півострів нагадує чобіт, Скандинавський півострів – фігуру лежачого лева, Піренейський півострів – профіль голови, Сицилія – трикутник, Чорне море – біб, Каспійське море – фігуру тварини з кісткою у роті. Слід підкреслювати, що назви півостровів не співпадають з назвами розташованих на них держав. Так на Балканському півострові розміщувалися Древня Греція, Македонія та Фракія.

Отже, осмислене засвоєння умовно-графічної наочності залежить від розуміння історичних географічних назв. На уроках історії стародавнього світу учням пропонують перерахувати держави, що знаходяться на карті Стародавнього Сходу. Потім слід зазначити, що Єгипет, Малу Азію називають Сходом тому, що вони розташовані на схід від Західної Європи тощо. Учням потрібно допомогти визначити приблизний кордон, що розмежовує Європу та Азію. Умовно його проводять по Уральських горах, річці Емба до Каспійського моря, по річкам Кума і Маник до гирла Дону, по Азовському, Чорному, Мармуровому, Егейському морях, паралельно все це демонструючи на карті. Для роз’яснення географічних назв на уроках розкривається їхній зміст [ 22; 106-107].

в) організація роботи з картою та прийоми її вивчення

Організовуючи роботу з картою, вчитель повинен виходити з основного визначального положення, що історична карта є необхідним та дієвим способом наочного розкриття учням зв’язків історичного процесу.

Знати карту – це значить не тільки знати її умовну пунктуацію, її символіку, міста, кордони, річки тощо, але й бачити за цими знаками живу історичну дійсність, складність економічних, соціально-політичних і культурних взаємозв’язків. Навчитися читати карту – ось головне завдання, яким має керуватися вчитель історії, коли починає роботу з історичною картою.

Починаючи роботу з історичною картою, вчитель повинен звернути особливу увагу на те, чи мають учні підготовчі навички роботи з картою такі як:

1)     ознайомлення з назвою карти: учень має знати, що назва карти відбиває тему та її основний зміст; він повинен автоматично відбирати за назвою ті карти, які здатні надати матеріал для виконання поставленого завдання;

2)     ознайомлення з легендою карти: після відбору карти учень повинен ознайомитися з легендою, зрозуміти значення позначок;

3)     ознайомлення з масштабом карти: площі держав, відстані походів, протяжність торгівельних шляхів допомагають встановити причини окремих історичних подій, тому учні повинні навчитися обчислювати їх;

4)     локалізації – обмежені місця або дії, пов’язані з певними подіями; локалізувати – показати об’єкт, визначити його просторове розташування, фізико-географічне положення, тобто його місце на земній поверхні. На уроках історії учні повинні знати місця розташування певних географічних об’єктів (гори, моря, міста тощо) та історико-географічних об’єктів (територія поширення історичного явища) – результатом локалізації є показ об’єкта на карті, в окремих випадках він супроводжується словесним описом місця знаходження об’єкта; вчитель повинен досягти в учнів автоматичного рівня показу об’єктів.

Отже, розглянемо під цим кутом зору різноманітні прийоми вивчення історичної карти. Карта відповідної епохи має вивішуватися на кожному уроці історії. Готуючись  до уроку учитель повинен старанно продумувати питання, пов’язані з картою, уважно розглядати її, а потім, використовуючи карту у бесіді з класом, дбати про те, щоб кожен учень мав змогу гарно бачити та засвоювати показане. Перед демонстрацією вчитель дає словесний опис географічного розташування пункту чи рубежу, місця подій, спираючись на уже відомі орієнтири або звертаючись до фізичної карти (без підписів об’єктів). Підійшовши до карти для демонстрації, привернути увагу слід наступними словами: „Дивіться! Я демонструю на карті!”.

На рівні навички учні повинні засвоїти і правила показу об’єктів на карті:

-   стояти слід праворуч від карти, указку тримати  у правій руці;

-   показуючи на карті населений пункт, потрібно торкнутися кінцем указки до відповідної карти і назвати орієнтир;

-   показуючи державу, описувати по карті слід по лінії, називаючи орієнтири;

-   як орієнтири використовуються знайомі географічні об’єкти – гори, ріки, печери, моря, а також географічні об’єкти – міста, держави;

-   річки треба показувати від витоку до гирла;

-   демонструючи об’єкти слід говорити: північніше, південніше, на захід, на схід; уникати слів: нижче, вище, справа, зліва.

Визначивши словами місце знаходження об’єкту та показавши на карті, учитель записує назви на дошці, а учні знаходять цей об’єкт на карті підручника.  

Поступово учні набувають уміння „читати” історичну карту, тобто бачити за її умовними означеннями явища суспільного життя, знаходити лінії порівняння, встановлювати синхронні зв’язки в тих чи інших процесах, виявляти результати розвитку цих процесів.

Значення карти як джерела знань зростає в роботі зі старшокласниками. Знаючи територію повстання, учні визначають склад повсталих, порівнюють карти різних періодів, встановлюють основні територіальні зміни тощо.

Щоб перевірити на скільки учні засвоїли навчальний матеріал, потрібно викликати до дошки і запропонувати знайти на карті те, що нещодавно демонструвалося. Корисно давати завдання знайти на відповідних картах підручника пункти, показані на настінній карті вчителем.

Перевіряючи вивчений матеріал, слід обов’язково вимагати від учнів швидкої і точної демонстрації потрібного матеріалу на карті. Чудово, коли учень набуває звички при відповіді користуватися картою, не чекаючи вимоги вчителя. Слід навіяти учням, що точність показу матеріалу на карті така ж важлива, як і усна відповідь.

Одне з важливих значень має розуміння історичної карти як відображення в мініатюрі арени історичних подій.

Іноді учні на прохання вчителя показати певний історичний пункт шукають відповідний напис на карті в різних напрямках або, засвоївши його розташування на звичайній карті, розгублюються, коли дивляться на карту з іншим масштабом чи кольором. Це свідчить про погані знання. Щоб уникнути цього, учителю слід привчати і себе, і учнів, перед тим як показувати, усно описувати місцевість (сторони світу, близькість рісок, гір, озер, міст тощо).

Демонструючи кордони держав, учень нерідко  механічно обводить прикордонну лінію зафарбованої в один колір країни. Але це не означає, що він дійсно знає кордони. Потрібно, щоб учень міг описати його, демонструючи на карті. При описі державних кордонів потрібно користуватися не тільки фізико-географічними орієнтирами – назвами річок, морів, гір, але і назвами держав, народів, з територією яких межує кордон держави, про яку говорять. У результаті такої роботи з картою учитель досягне вироблення наочних уявлень про державний кордон в учнів [ 20; 60-61].

Коли учні 6 класу вивчають грецьку колонізацію, їх увага повинна концентруватися на трьох сторонах даної проблеми: 1) знати найважливіші колонії; 2) отримати декілька яскравих картин з життя колоній, особливо чорноморських; 3) виявити значення грецької колонізації: розвиток середземноморської торгівлі, виникнення нових центрів торгівлі – великих міст (Коринфа, Мілета, Афін тощо).

У результаті роботи з історичною картою учні повинні набути наступні знання та уміння:

1)    знати, що назва карти відображає тему та її основний зміст; історична карта відображає дійсність в певний хронологічний період; на ній можуть бути  продемонстровані різноманітні події; події, що змінюються, також можуть бути зображені на одній карті, до того ж  послідовність у часі передається як сусідство у просторі; карти мають масштаб; умовні позначення розшифровуються в легенді карти;

2)    уміти: визначати і називати зображений на карті географічний простір; визначати послідовність і час відображених на карті подій; правильно читати і описувати словами відображену на карті дійсність; передавати складові частини карти географічними засобами;  співставляти явища, позначені на карті; порівнювати розміри територій; знаходити на карті і називати включені до легенди знаки; знаходити зображену на невеликій карті територію на картах з відомими відстанями; виділяти зміни в території, нові рис в господарстві; застосовувати карту при аналізі причин і наслідків подій; аналізувати соціально-економічний, політичний розвиток народів світу; співставляти та систематизувати дані декількох карт; співставляти різноманітні карти і плани; читати карти і картосхеми [27; 33].

Починаючи знайомство з контурною картою, як і з історичною, слід звертати увагу на хронологічні рамки періоду, який вона відображає. Навчання відбувається в декілька прийомів. Спочатку учні заповнюють контурні карти за допомогою настільних карт, потім – настінної, і, нарешті, - по пам’яті. Великої підготовки вимагає уміння наносити позначення по ходу викладання вчителем навчального матеріалу. На початковому етапі практичного навчання заповнення контурної карти використовуються заготовки на дошці двох картосхем, виконаних крейдою. Одна з них заповнена невірно. Аналізуючи її в ході розповіді, учитель правильно заповнює другу картосхему.

Навчання розпочинається із найпростіших завдань: обвести кордон держави, написати її назву, а також назви міст; зазначити дати основних фактів. Потім учні порівнюють настільні та контурні карти; вчаться відрізняти риси суші та моря, незалежно від того, який район земної поверхні зображено, а також незалежно від масштабу карти.

При заповненні контурної карти необхідно виконувати загально учбові вимоги: писати розбірливо і без помилок; зафарбовувати так, щоб олівець не вилазив за край визначеної ділянки; виділяти територію чимось, що відрізняється від навколишніх земель.

На скільки б не був учитель впевнений, що під час роботи в класі йому вдалося досягти розуміння і знання історичної карти, все ж необхідно ці знання закріпити домашньою роботою. Перш за все, потрібно вимагати від учнів, щоб вони, готуючи завдання, розглядали історико-географічні та історичні дані за картами у підручника та атласі. Як варіант, можна у робочі зошити вклеїти контурну карту і заносити на неї історико-географічні свідчення по мірі їх вивчення.

Щоб домашня робота з картою була результативною, учитель повинен її організувати та систематично контролювати. Під час запису домашнього завдання слід говорити, яку саме роботу треба виконати по карті: вказати землі, що входили до складу держави; описати точні кордони; визначити найбільші міста тощо [ 21; 176-177].

г) картографічні ігри

Під час роботи з історичними картами можливе застосування ігор.

1.     „Мовчанки”: один учень мовчки демонструє об’єкт на карті, інший мовчки піднімає руку, виходить до дошки і пише назву об’єкту. Якщо хтось промовить слово, вибуває з гри.

2.     „Розташуй із заходу на схід, із півночі на південь”: учні записують назви об’єктів на папері і розташовують їх у правильній послідовності у відповідності. Потім демонструють міста по карті, згадують пов’язані із ними події:

із півночі на південь: Глухів, Севастополь, Харків, Київ, Хотин, Жовті Води, Одеса, Корсунь-Шевченківський.

із заходу на схід: Чигирин, Львів, Керч, Зборів, Путивль, Чорнобиль.

3. „Четвертий зайвий”: учням пропонуються назви міст та селищ, пов’язаних з певними подіями чи місцевостями. Учні повинні виключити зайве і назвати дати пов’язані з подіями:

1)     Переяслав, Ясси, Корсунь, Біла Церква;

2)     Афіни, Салоніки, Рим, Іракліон.

3)     Рига, Москва, Астрахань, Казань.

4.     За словесним описом вчителя учні визначають, про яку саме місцевість, місто, селище чи територію йде мова і показують його на карті. Як варіант – проведення самостійної роботи, коли учні записують все на папері, а потім перелік зачитується і перевіряється.

5. Учитель називає державу, місто чи місцевість, а учні мають визначити місцезнаходження, інші географічні ознаки, дати коротку історичну довідку.

6. Учитель показує умовний знак на карті, який учні повинні визначити за допомогою легенди карти і назвати [ 22; 115-117].

Висновки

1.           Просторова компетенція – це знання, що на науковому рівні забезпечують розуміння простору як необмеженої протяжності, формують картографічні уміння і навички в учнів, забезпечують психічну готовність творчо та відповідально застосовувати набуті знання та досвід у реальних життєвих ситуаціях. Як результат засвоєння просторової компетенції є набуття розуміння оточення, у якому протікає життя людини, історичного мислення про єдність навколишнього середовища та діяльність людини; здатність використовувати  графічні знання для розв’язання реальних життєвих проблем. Історична просторова компетенція забезпечує потребу усвідомлено орієнтуватися у соціально-економічних та суспільно-політичних подіях держави і світу; допомагає зрозуміти хід і розвиток історичних подій у просторі та часі.

2.           Історична карта – умовно-графічна наочність, яка дозволяє вивчити історичне явище і подію суспільного життя в умовах графічно визначеного місця, встановити вплив географічного середовища на життя, встановити і осмислити локалізацію історичних зв’язків та закономірностей історичного розвитку. Історична карта, як засіб наочного вивчення навчального матеріалу, є неодмінним атрибутом на кожному уроці історії в школі. У процесі навчання історична карта, наповнюється фактами, стає динамічною, відображає у вигляді своєрідного наочного конспекту багатство змісту історичного курсу. Карта стає складною картиною-книгою, яку потрібно навчитися читати і розуміти у тісній єдності з підручником.

3.           Існують декілька прийомів вивчення історичної карти та правила показу об’єктів на ній, які учні повинні знати на рівні навичок. Як результат її застосування учні здобувають картографічні знання, уміння і навички „читання” карти. Процес вивчення має бути ґрунтовно підготовлений вчителем, який несе відповідальність за наданий для уроку картографічний матеріал. До того ж, учитель повинен організувати як роботу під час вивчення нового матеріалу, так і під час перевірки засвоєних знань. Тільки за умов правильної організації навчального процесу можна досягти поставленої мети, яка полягає у здобутті досконалих навичок роботи з історичною картою, розуміння історичного процесу та розвитку світових процесів в цілому. Важливим засобом практичного навчання історії та розвитку пізнавальної діяльності учнів є контурна карта, результати якого можна спостерігати лише у тому випадку, якщо воно проводиться ціленаправлено і систематично. Контурна карта використовується для закріплення матеріалу, викладеного на уроці.

4.           Історична освіта має активно сприяти формуванню гармонійно розвинутої і цілісної особистості, здатної до самостійного мислення, суспільного вибору і діяльності, спрямованої на процвітання України.
Безпосередньо вчителі історії повинні зосередити свою увагу на забезпеченні виховання особистості, яка усвідомлює свою належність до Українського народу, сучасної європейської цивілізації, сприяє розвитку і збагаченню українських культурно-історичних традицій, вихованню культури міжетнічних і міжособистісних відносин, формуванню навичок самостійного наукового пізнання, самоосвіти і самореалізації особистості.

Список літератури

1.     Аверьянов А. П. и др. Методическое пособие по новой истории 1640-1870: 9-й Класс: Пособие для учителя/ А. П. Аверьянов, В.С. Грибов,                      С. И. Козленко. -  М.: Просвещение, 1991. – 271 с.

2.     Алексашкина Л. Н. Самостоятельная работа школьников при изучении новейшей истории: Книга для учителя. – М.: Просвещение, 1988. – 124 с.

3.     Агибалова Е. В., Донський Г. М. Методическое пособие по истории средних веков: Пособие для учителя. – 4-е изд., перераб. и доп. – М.: Просвещение, 1988. – 334 с.

4.     Атлас для курсу історії України. 8 клас. – Х.: Ранок, 2008. – 25 с.

5.     Баханов К. О. Інноваційні системи, технологій та моделі навчання історії в школі: Монографія / К. О. Бабанов. – Запоріжжя: Просвіта, 2004. – 328 с.

6.     Бердичевский Я. М., Ладиченко Т. В. Всемирная история: Современные материалы к учебнику 11 кл. – Запорожье: Премьер, 1998. – 288 с.

7.     Вагин А.А. Методика преподавания истории в средней школе. - М., 1968. – 245 с.

8.     Вашкевич В. Методика викладання історії: необхідність оновлення // Політичний менеджмент. – 2005.  № 6. – с. 114-120.

9.     Вяземские Е. Е. Методика преподавания истории в школе: Практическое пособие. – М.: Владос. – 2000. – 175 с.

10. Гора П.В. Повышение эффективности обучения истории в средней школе. М.: Просвещение, 1988. – 128 с.

11. Джеджула К. О., Крол С. Є. Методика викладання історії у 8-9 класах середньої школи. Посібник для вчителів. – К.: Радянська школа, 1980. –235 с.

12. Коляда І. А. Дидактичні матеріали з історії України. 7 клас / Коляда І. А., Крилач К. І., Подобєд А. О. – К.: А. С. К., 1998. – 112 с.

13. Курилів В. Методика викладання історії: Навчальний посібник. – Львів, Торонто, Світ. – 2003. – 248 с.

14. Левітас Ф.Л., Салата О.О. Методика викладання історії. Посібник учителя. - Х.: Вид. група "Основа", 2006. - 96с.

15. Мельник Л. Г. Методика викладання історії в середній школі. Навчальний посібник для студ. іст. фак. ун-тів та пед. ін-тів  – К.: Вища школа, Головне видавництво, 1980. -

16. Мороз П. В. Дидактичні матеріали з історії стародавнього світу. 6 клас. – К.: А. С. К., 1998. – 128 с.

17. Падалка О. С., Нісімчук А. М., Смолюк І. О., Шпак О. Т. Педагогічні

технології. - К., 1995.

18. Пометун О. І. Методика навчання історії в школі. / О. І Пометун. – К.: Генеза, 2006. – 328 с.

19. Пометун О., Пироженко Л. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук.метод.посібник. – К.: А.С.К., 2003. – 192 с.: іл..

20. Стражев А. И. Методы работы с исторической картой // Преподавание истории в школе. – 2002, № 10. – с. 59-63.

21. Стражев А. И. Методика преподавания истории: Пособие для учителя. – М.: Просвещение, 1964. – 285 с.

22. Студеникин М. Т. Методика преподавания истории в школе: Учебник для студентов вузов / М. Т. Студеникин. – М.: Владос, 2004. – 240 с.

23. Суворников В. Г., Дубровський З. Г. Робота з картою на уроках історії. – Радянська школа, 1979,  №2, - с. 45-48.

24. Сучасні підходи до історичної освіти. / Методичний додаток до навчального посібника „Історія епохи очима людини: Україна і Європа в 1900-1939 рр.” – Львів: Укр. техн., 2009. – 126 с.: іл.

25. Терно С. О. Методика викладання історії в школі / Вказівки до вивчення дисципліни студентам ІV курсу, спец. "Історія" – Запоріжжя, 2005. – 158 с.

26. Фатке В. Работа с картой. // Преподавание истории в школе. – 1992.         № 3-4, - с. 45-55.

27. Фірдя О. Просторова компетенція та картографічні вміння й навички у курсах шкільної історії./ О. Фірдя, Н. Фірдя // Історія в школах України: Науково-методичний журнал. – 2008. №11/12. – с. 26-33.

28. Чубукова Т. Дидактичні матеріали із всесвітньої історії. 7 клас. // Історії в школі: Науково-методичний журнал для вчителів. – К.: Етносфера, 2007.   №1. – с. 32-35.: іл.